Склад цивільного правопорушення, який є підставою деликтного зобов'язання, закріплений в загальній нормі про деліктних зобов'язаннях. Він містить такі елементи, як збиток, протиправна поведінка, причинний зв'язок, вина заподіювача шкоди. На відміну від інших зобов'язань, що виникають з правомірних актів (наприклад, за договором, односторонній угоді, адміністративного акта), цей вид зобов'язання виникає з неправомірного акта, яким є саме правопорушення, тобто протиправне спричинення шкоди деліктоздатної особи.
Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди називають деліктними (від лат. Delictum - «правопорушення»). Вони виникають, якщо особа, що спричинила шкоди і потерпілий не перебували в зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від зобов'язальних відносин сторін. Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, протиправними і винними діями (неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю) заподіяла шкоду особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи або їх майну, зобов'язана відшкодувати її в повному обсязі. Так, ст. 1166 Цивільного кодексу України говорить: «Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала».
Виникає питання про забезпечення справедливості і законності судового рішення: як визначити розмір матеріального збитку, що підлягає відшкодуванню, щоб з точністю встановити її «повний обсяг» і виключити зловживання правом на відшкодування для незаконного збагачення, а також з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України захистити законні права та інтереси особи, винної у заподіянні шкоди?
Оскільки ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України не містить вимог щодо забезпечення справедливості судового рішення, а містить лише вимоги про дотримання законності та обґрунтованості, вважаю, що законність, справедливість і обгрунтованість слід ототожнити. Відомо, що здійснення суб'єктивних прав може приводити до небажаних з точки зору правопорядку наслідків, на які право має реагувати. За загальним правилом той, хто має будь-яке право, може його реалізувати, навіть якщо через це виникне шкоду для іншої. Ще римські юристи говорили: Qui jure suo utitur, nemini facit injuriam ( «Хто реалізує своє право, не порушує прав будь-кого»).
Наслідки нерозуміння законного підходу до визначення розміру матеріальної шкоди
Розглянемо підходи до встановлення розміру матеріальної шкоди, заподіяної майну фізичної або юридичної особи, на прикладі шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, тобто визначимо розмір матеріального збитку, заподіяного автовласникові технічним пошкодженням його транспортного засобу (спеціальний делікт).
Такі цивільні суперечки дуже поширені в Україні, але результати їх розгляду не завжди відповідають вимогам закону і, відповідно, забезпечують дотримання законних прав та інтересів власників пошкодженого майна, а також осіб, з вини яких шкода заподіяна. Безперечно, будь-які збитки, завдані майну, повинна бути відшкодована його власнику в повному обсязі, як визначає ст. 1166 ЦК України. Але чи коректно визначається цей «повний обсяг»? Чи правильно суди застосовують норми чинного законодавства щодо принципів та підходів до визначення «повного обсягу»? І головне, не сприяє існуюча практика визначення розміру збитку зловживань і шахрайських дій, зокрема «підставили» на дорогах з метою наживи?
Всім відомі такі випадки. При цьому під наживою розуміється частина отриманого особою відшкодування, що перевищує фактичний (дійсний) розмір заподіяної шкоди. При певних умовах в деяких недобросовісних осіб виникає стимул до збагачення, тому вони штучно створюють аварійні ситуації на дорогах і за допомогою судів стягують з жертв шахрайства грошові суми, що значно перевищують реально витрачені потерпілим особою на ремонт. Підставою для визначення розміру шкоди служать висновки фахівців-автотоварознавець за результатами досліджень, проведених ними на замовлення власника пошкодженого майна (автомобіля). Цікаво, що закон не вимагає попередження такого фахівця про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а автомобіль ремонтується приватно фактично за копійки в порівнянні з певними фахівцем збитками.
Деякі називають цей підхід риторикою, адже ст. 1166 ЦК України чітко встановлює обов'язок відшкодування шкоди «у повному обсязі», який і повинен бути визначений автотоварознавчого дослідження або експертизою, однак ст. 4 ЦПКУ вимагає від суду захисту прав, свобод та інтересів усіх фізичних і юридичних осіб при здійсненні правосуддя, тобто прав, свобод та інтересів як позивача, так і відповідача.
Помилкові підходи до розуміння меж «повного обсягу» збитку відповідно до ст. 1166 ЦК України.
Розглянемо встановлені законодавством межі обсягу шкоди, що підлягає відшкодуванню винною в її заподіянні особою в разі повного відновлення пошкодженої речі її власником (потерпілим) на момент розгляду справи.
Згідно ст. Тисячі сто дев'яносто два ГК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Розглядаючи справи про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо - транспортних пригод, і вирішуючи питання про визначення розміру заподіяної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, суди посилаються переважно на результати автотоварознавчих досліджень або експертиз, що надаються позивачем або призначених і одержуваних судом в ході розгляду справи .
При цьому судді неохоче встановлюють факт відновлення пошкодженого транспортного засобу на момент розгляду справи і розміру фактичних витрат власника на ремонт, посилаючись на вимоги ст. 1166 ЦК України в частині обов'язку відшкодування «в повному обсязі». Мовляв, оскільки в ув'язненні експерта- автотоварознавця вказана певна грошова сума, вона і підлягає стягненню з відповідача. Дійсно, якщо транспортний засіб (далі - ТЗ) на момент розгляду справи не відновлена і знаходиться в тому технічному стані, в якому опинилося в результаті протиправних дій заподіювача шкоди, акт автотоварознавчого дослідження або судової експертизи є належним доказом у справі. Але цей підхід до визначення розміру збитку є помилковим за умови відновлення ТЗ його власником на момент розгляду справи. Цей факт має особливе значення для справи, суд зобов'язаний в будь-якому випадку встановити його при розгляді справи, виходячи з диспозитивності судового процесу. Якщо ця обставина не встановлено судом, але відповідач наполягав на цьому або надавав відповідні докази, судове рішення буде свідчити про відсутність повноти і всебічності розгляду справи, адже в його основу буде покладено неналежне доказ (акт автотоварознавчого дослідження або експертизи) всупереч вимогам ст. Тисячі сто дев'яносто два ГК України та ст. 58, 212 і 213 ЦПК України.
Приймаючи таке рішення, суд:
задовольняючи позов на підставі автотоварознавчого дослідження, в деяких випадках безпідставно посилається на відсутність клопотання відповідача про призначення судової товарознавчої експертизи, не враховуючи при цьому, що її проведення щодо повністю відновленого ТЗ неможливо, а проведення експертизи за матеріалами «дослідження», що був позивачем, суперечить ст . Тисячі сто дев'яносто два ГК України, відповідно до вимог якої належними доказами можуть бути докази фактичних витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу - фінансові документи, що засвідчують факт сплати певної грошової суми (чеки, квитанції);
стягуючи з відповідача матеріальну шкоду на підставі результатів автотоварознавчого дослідження або експертизи без встановлення розміру фактичних витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу, суд помилково припускає, що дотримувався загального принципу, викладеного в ст. 1166 ЦКУ, з відшкодування шкоди «у повному обсязі». Однак застосована законодавцем формулювання «в повному обсязі» свідчить про обов'язок відшкодування шкоди саме в обсязі її повного заподіяння, тобто за наслідками встановлення його фактичного розміру, що не було здійснено судом.
Чи відповідають наведені принципи визначення розміру шкоди з чинним законодавством України
Про це свідчать також судові висновки: