Розповідь К.Г. Паустовського «Телеграма», написаний в 1946 році, вразив мене до глибини душі, напевно, тому, що торкається важливої для будь-якої людини проблему-взаємини батьків і дітей. По-своєму вирішують її головні героїні розповіді - Катерина Петрівна і її дочка Настя. Катерина Петрівна доживала віку «в старому будинку, побудованому її батьком - відомим художником». Її дочка, Настя, яка живе в далекому великому місті, дуже рідко писала їй і майже не приїжджала. Свої справи, незрозумілі матері інтереси, своє щастя захоплюють її більше, ніж рідна мати. Катерина Петрівна ж зі скромності боїться нагадати про себе. «Краще не заважати», - вирішує вона.
Їй самотньо в порожньому холодному будинку, де «застоявся гіркий запах нетоплених печей, їй все важче вставати вранці», відчувати повну непотрібність і свою, і свого «меморіального» будинку, що знаходиться під охороною обласного музею.
Композиційно розповідь можна розділити на три частини. Перша частина присвячена життю Катерини Петрівни, друга - її дочки Насті, в третій - історія про телеграму, але саме вона є кульмінаційним центром всього твору.
Телеграма змінила життя Насті, змусила її задуматись про відповідальність людини за свої вчинки, про те, що навіть в суєті турбот не можна забувати, що тебе чекають, люблять близькі і рідні тобі люди. Саме тому К.Г. Паустовський вибрав таку назву.