У процесі формування і розвитку культура Відродження визначає ставлення до інших типів культури, до інших епох. Звернення до античної спадщини виступає важливою особливістю культури Ренесансу. Антропоцентризм і прославляючи-ня прекрасного, гармонійно розвиненої людини були особ-но близькі європейському гуманізму. У період Ренесансу відроджується античний ідеал людини, розуміння краси як гармонії і заходи, реалістичний мову пластичних видів мистецтва на відміну від середньовічного символізму. Практичне, життєве світосприймання древніх було більш привабливим, різноманітним і доступним, ніж побудови середньовічних схоластів. Художників, скульпторів і поетів Відродження привертають сюжети античної міфології та історії, стародавні - грецька і латинська мови.
Відновлення античної спадщини і почалося з вивчення древніх мов. З кінця XIII століття гуманісти почали активно вивчати грецьку мову, а на латинській мові - класичному мові Цицерона, Горація, Сенеки - були написані праці гуманістів. Латинь стала мовою епохи Відродження. Один з перших дослі-дователей культури Італії в епоху Відродження Якоб Буркхардт зазначав, що навіть діти прекрасно знали латинь. Семирічні діти писали латинські листи. Серед чотирирічних дітей були оратори, дивував аудиторію чистої латинською мовою.
Гуманісти виявляли великий інтерес і до античної філо-софії - натурфілософії, епікуреїзму, неоплатонизму. У сере-дині XV століття у Флоренції грунтується Платонівська Академія на чолі з Марсіо Фічино. Шанування Платона було тут перетворюється-щено майже в релігійний культ. Таким чином, наступний зв'язок Відродження з античністю очевидна.
Яким же було ставлення гуманістів до середньовічної культури, яка безпосередньо передувала епосі Віз-народження?
Діячі Ренесансу відгукувалися про середньовічну культуру суворо і зверхньо, називаючи її «варварської, грубої манерою». І це можна зрозуміти і пояснити. Адже культура Відродження форми-рова як заперечення, протест, відмова від середньовічної культу-ри. Заперечувалися догматизм і схоластика. Негативним було ставлення до теології - теорії релігії. Лоренцо Валла протипожежні-ставлять середньовічному теологи Фоми Аквінського апостола Павла, який, не мудруючи лукаво, зміцнював християн у вірі. У багатьох гуманістів критичним було ставлення до церкви і професійним служителям католицької церкви. Д. Бокаччо в «Декамерон» висміює ченців, їх святенництво, розбещений-ність. У Данте в «Божественній комедії» навіть глави католицької церкви потрапляють в пекло. Сатира на служителів церкви, духів-них осіб представлена в знаменитій книзі Е. Роттердамського «За-хвала дурості». Вважається, що жодна епоха в історії європей-ської культури була наповнена такою величезною кількістю антицерковних творів і висловлювань, як епоха Ренесансу. Таким чином, в середньовічній культурі заперечувалося все, що сковувало вільний, творчий розвиток людини.
Однак вся середньовічна культура з її багаторічною істо-рией, міцними традиціями не могла зникнути безслідно. Вона ока-викликають вплив на культуру Відродження, навіть коли це не осо-знав. А Ф. Лосєв справедливо зазначає, що «Відродження, подібно юнакові, бунтує проти своїх батьків і шукає підтримку у дідів, було схильне забувати про все, чим воно було зобов'язане Середньовіччя і перебільшувати значення античності».
Ренесанс не був повністю світської культурою. Це Епоха перехідна, в якій були найскладніші переплетення, взаємодії-дії старого і нового, багатство і різноманітність культурних елементів. У чому конкретно виявлявся вплив Середньовіччя на культуру Відродження?
Перш за все зазначимо, що заперечення церкви ще не означа-ло заперечення релігії. Деякі з діячів Ренесансу (напри-заходів, Е. Роттердамський) хотіли примирити християнство з антично-стю, закликали повернутися до ідеалів первісного християнства. Інші (наприклад, М. Фічіно) намагалися створити якусь нову, єдину релігію, вільну від національних, етнічних, куль-вих відмінностей. Таким чином, робилися спроби переосмислити релігію, але не відмовитися від неї. Ренесанс ні безрелігійної культурою. Багато діячів Ренесансу були людьми віруючими і навіть духовними особами католицької церкви.
У мистецтві Відродження вплив середньовічної культури виявлялося насамперед у темах, сюжетах. Багато творів було написано на біблійні та релігійні сюжети. Чимала частина їх призначалася для церков, мала культове призначення. Мож-но сказати, що мистецтво Відродження було своєрідним синте-зом античної фізичної краси і християнської духовності.
Мистецтво в період Відродження було головним видом духовної діяльності. Воно стало для людей Відродження тим, чим в середовищ-ня століття була релігія, в Новий час наука і техніка. Недарма відстоювалася думка, що ідеальний чоловік повинен бути худож-ником. Майже не було людей, байдужих до мистецтва. Художні-ного твір найповніше виражало і ідеал гармо-нічних організованого світу і місце людини в ньому. Цьому завданню в різного ступеня підпорядковані всі види мистецтва.
Основні етапи і жанри літератури епохи Відродження пов'язані з еволюцією гуманістичних концепцій в періоди ран-нього, Високого і пізнього Відродження. Для літератури раннього Ренесансу характерна новела, особливо комічна (Бокаччо), з антифеодальної спрямованістю, що прославляє підпри-чівую і вільну від забобонів особистість. Висока відроджу-дення відзначено світанком героїчної поеми: в Італії - Л. Пульчи, Ф. Берні, в Іспанії - Л. Камоенса, авантюрно-лицарська сюжетика якої поетизує уявлення Відродження про людину, народжене для великих справ. Самобутнім епосом Висо-кого Відродження, всебічної картиною суспільства і його героїчний-ських ідеалів в народній казковій і філософсько-комічної фор-ме стало твір Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». У пізніше Відродження, що характеризується кризою концепції гуманізму і створенням прозаичности складається буржуазія-ного суспільства, розвивалися пасторальні жанри роману і драми. Вищий зліт пізнього Відродження - драми Шекспіра і рома-ни Сервантеса, засновані на трагічних або трагікомічних конфліктах між героїчною особистістю і недостойною челове-ка системою суспільного життя.
В епоху Відродження професійна музика втрачає ха-рактер чисто церковного мистецтва і зазнає впливу народ-ної музики, переймаючись новим гуманістичним світовідчуттям третьому. З'являються різні жанри світського музичного спокуса-ства - фроттала і вилланелла Італії, вильянсико в Іспанії, балада в Англії, мадригал, що виник в Італії, але отримав повсюдне поширення. Світські гуманістичні уст-ремленія проникають і в культову музику. Складаються нові жанри інструментальної музики, висуваються національні школи виконання на лютні, органі. Епоха Відродження завершити ється появою нових музичних жанрів - сольних пісень,
Іншими словами, жага пізнання, яка так відрізняла особистість епохи Відродження, раніше всього вилилася в форму ху-дожественного пізнання. Але прагнучи найбільш повно відобразити всі природні форми, художник звертається до наукового знання. Тес-ва зв'язок науки і мистецтва - характерна риса ренесансної культури. Займаючись художньою творчістю, художники виходили через перспективу - в область оптики і фізики, через проблеми пропорцій - в анатомію і математику і т. Д. Це приво-діло майстрів Ренесансу навіть до ототожнення науки і спокуса-ства. Більш того, деякі з них, наприклад, Леонардо да Вінчі, вважали мистецтво найважливішою наукою, оскільки мистецтво дає найточніше і бездоганне зображення життя. Союз науки і ис-кусства допоміг мистецтву вирішити багато, дуже важливі изобрази-тільні проблеми. Виробляється нова система художній-ного бачення світу, заснована на довірі до чуттєвих Сприйми-тиям людини, перш за все зоровим. Зображати так, як ми бачимо, - ось вихідний принцип художників Ренесансу. А ми ви-дим речі не ізольовано, а в єдності з середовищем, де вони знаходять-ся. Середа пространственна; предмети, розташовуючись в просторі-ве, бачаться в скороченнях.
Художники Відродження розробляють принципи, відкритому вають закони прямої лінійної перспективи. Творцями теорії перспективи були Брунеллески, Мазаччо, Альберті, Леонардо да Вінчі. При перспективному побудові вся картина перетворюється як би у вікно, через яке ми дивимося в світ. Простір роз-ється в глибину плавно, невідчутно перетікаючи з одного плану в інший. Відкриття перспективи мало важливе значення: вона допомогла розширити коло зображуваних явищ, включити в живопис про-странство, пейзаж, архітектуру.
Поєднання вченого і художника в одній особі, в одній твор-чеський особистості було можливо в епоху Ренесансу і стане неможливе можна пізніше. Майстрів Відродження часто називають «титанами», маючи на увазі їх універсальність. «Це була епоха, яка нуж-далася титанів і породила за силою думки, пристрасті і характеру, по багатосторонності і вченості», - писав Ф. Енгельс (Маркс К. ЕнгельсФ.-Соч-.Т.20. С. 346) .
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) - інший вели-кий майстер епохи Ренесансу, людина різносторонній, універ-сальний: скульптор, архітектор, художник, поет. Поезія була молодшою з микеланджеловских муз. До нас дійшло понад 200 його
Рафаель Санті (1483-1520) - не тільки талановитий, але і різносторонній художник: архітектор і монументаліст, майстер портрета і майстер декору.
Альбрехт Дюрер (1471-1528) - засновник і найбільший представник німецького Відродження, «північний Леонардо да Вінчі», створив кілька десятків картин, понад сто резцових гравюр, близько 250 гравюр на дереві, багато сотень малюнків, акварелей. Дюрер був і теоретиком мистецтва, першим в Німеччині створивши працю про перспективу і написавши «Чотири книги про пропорції». Ці при-заходи можна було б продовжити. Таким чином, універс-ність, різнобічність, творча обдарованість була характер-ний рисою майстрів Ренесансу.