Регуляція обміну води і електролітів в організмі

Регуляція обміну води і електролітів в організмі
Шляхи виведення води з організму прийнято ділити на нирковий і позанирковий. Позанирковий шлях включає виділення води через дихальні шляхи, потові залози і кишечник. З табл. 4 видно, що в нормальних умовах організм щодня втрачає 1300-2650 мл води. Відповідно таке ж кіль-кість води (мінус 300-400 мл «ендогенної» води, що утворюється в процесі катаболізму) людина отримує з їжею і випитої рідиною.

Величина позаниркових втрат, крім внутрішніх факторів (інтенсив-ність основного обміну, теплоутворення), залежить від зовнішніх при-чін- температури навколишнього середовища, вологості вдихуваного повітря і т. Д. Таким чином, внепочечное виведення води є механізмом пристосування організму до зовнішніх умов в процесі регуляції водного обміну.

Регуляція обміну води і електролітів в організмі

Таблиця 4. Шляхи виведення води з організму в нормі

Основним органом, відповідальним за виділення води і солей, є-ються нирки.

Нирковий плазмоток за добу перевищує 1000 л. Це забезпечує фільтрацію в клубочках приблизно 180 л первинної сечі. З це-го кількості в проксимальних канальцях ізоосмотіческій реабсорбируется 85% фільтрату. Інша частина реабсорбується в дистальних канальцях і тільки менше 1% профільтрувалась рідини виділяє-ся у вигляді сечі.

Ступінь реабсорбції води регулюється антидиуретическим гормоном (АДГ). Останній виробляється в задній частині гіпофізу у відповідь на зміну осмотичного тиску позаклітинної рідини. Механізм антидіуретичної дії АДГ полягає в тому, що він стимулює дію гіалуронідази, яка викликає руйнування гіалуронової кислоти - компонента міжклітинної речовини ниркових канальців, що перешкоджає реабсорбції води. При руйнуванні гіалуронової киць-лоти проникність канальців збільшується і реабсорбція води різко зростає. АДГ інактивується в печінці, тому при функціональної печінкової недостатності інактивація АДГ уповільнена і концентрації-ція його в крові підвищується, що є однією з причин олігурії при печінково-нирковий синдром.

Серед факторів, що впливають на виділення електролітів, провідне місце займають гормони кори надниркових залоз, які по біологічес-кому дії умовно розділені на три групи: глюкокортикоїди, мі-нералокортікоіди і андрогени. Найбільший вплив на електролітний обмін надають минералокортикоид альдостерон - істинний гормон кори надниркової залози та 11-дезоксикортикостерон (ДОК), який є проміжним продуктом на шляху синтезу альдостерону.

Альдостерон виділяється клубочкової шаром кори надниркових залоз, він становить близько 2% інкретів наднирників. У добу виділяється 150 300 мкг альдостерону. З цієї кількості з сечею виводиться близько 10 мкг.

Дія альдостерону проявляється в посиленні реабсорбції натрію як в дистальних, так і в проксимальних канальцях нирок. При цьому відповідно наростає виділення калію і зменшується коефіцієнт Nа / К в сечі. Альдостерон стимулює втрату клітинами іонів калію і магнію і заміщення їх іонами натрію.

Виражене альдостеронтропное дію надає ренін. Послід-ний виробляється в юкстагломерулярном апараті нирок у відповідь на ішемію. При цьому ренін, взаємодіючи з ангиотензином, стимулює виділення альдостерону корою наднирників в кров (рис. 10).

Регуляція обміну води і електролітів в організмі

Мал. 10. Ниркова регуляція співвідношень АДГ і альдостерону, що підтримує ста-більність функціонального обсягу позаклітинної рідини і ефективного обсягу цир-кулір крові (по Сrandell).

Керівництво по клінічній реаніматології, під ред. проф. Т.М. Дарбіняна, 1974

Ще статті на цю тему:

Схожі статті