11. Педагогічна справедливість ...
11.1Справедлівость - одне з найбільш загальних понять моральної свідомості. Загальне поняття справедливості відображає відповідність між роллю окремих людей, груп, і їх реальним станом, яке відповідає чи ні прогресивним ідеалам суспільства. По відношенню до окремих людей і колективів поняття спра-ливості більш конкретно. Справедливість в педагогічної моралі є своєрідним мірилом об'єктивності вчителя, рівня його моральної зрілості (доброти, чесності, принциповості і т.д.).
11.2. Існує прямий зв'язок між термінами «справедливість» і «добро». Немає добра без справедливості. Справедливість вимірюється, добро ж - безмірно. Справедливість вчителя прояв-ляется в оцінках вчинків учнів, їх ставлення до навчання, суспільно корисної діяльності.
Існує поняття «справедливий педагог». Це найкраща похвала будь-якому вчителеві і навіть більше ніж похвала, так як - це повага і визнання його розуму і людяності, принциповості і вимогливості. В оцінюванні успіхів кожного з учнів вчитель зобов'язаний врахувати те грунтовний-ство, що зусилля дітей в оволодінні знаннями неоднакові. Учні вважають справедливим того вчителя, який вимогливий до всіх. Чи означає це, що педагоги повинні використовувати одну і ту ж методику в оцінюванні учнів? Справедливіше було б врахувати динаміку зростання кожного учня окремо. Справедливий учитель у взаємодії з дітьми керується принципом: до всіх однаково і з кожного по-різному. Справедливість - це основа довіри дитини до вихователя. Ніщо так не гальмує моральний-ве розвиток особистості учня, як несправедливість учителя. Несправедливість, допущена по відношенню до учнів з боку педагога, може спровокувати конфлікт, запеклість школяра, спрямовану проти педагога і навчального закладу.
Іноді вчитель дозволяє собі будувати відносини з учнями, спираючись на закони психології афекту. Такий учитель, по суті, не здатний благотворно впливати на моральний вигляд учня і перестає бути ефективним педагогом.
Наслідки переживань учня з приводу несправедливості вчителя, його «емоційної товстошкірості» можуть бути самими негативними. Якщо вчитель не буде враховувати потенціал кожного учня, то оцінка, виставлена вчителем учневі, виявиться антістімулірующей, а значить - несправедливою. Завищена оцінка спо-собнимі розбещувати деяких учнів, тоді як занижена оцінка може породжувати почуття неповноцінності, невпевненості у визна-ленного контингенту учнів. Справедливість передбачає требо-вательность. Але всіляко виключає надмірну суворість, раз-Дражену, грубість, підвищену тональність і ін. Вимогливість хороша тоді, коли вона не має ніяких приз-НАКів істерії. Видатний педагог Я. А. Коменський порівнював вихователя, що застосовує грубий окрик як засіб виправлення дитини, з музикантом, який виправляє свій засмучений інструмент кулаками замість того, щоб пустити в хід слух і осто-рожно налаштувати цей інструмент. Справедливість в педагогіці також нічого спільного не маєте вседозволеністю і грою в чоло-веколюбіе. Учні, яких «підкуповує доброта» деяких вчіть-лей, по закінченню часу розчаровуються в них, розцінюються ними як прояв невимогливість, а значить і несправедливий-вості.
11.3. «Ярлики», які вчителі «привласнюють» своїм учням визначають багато в чому те, як добре вони зможуть вчитися. Є окремі норми-яття концепція самопідтверджуваних пророцтв.
Щоб підтвердити, який великий внесок можуть внести вчителя в розвиток позитивної самооцінки і віри в себе у дитини, наведемо результати одного експерименту. Цей досвід, проведений в американській школі Р. Розенталь, став класикою. Складався він в наступному. Психолог протестував школярів з різних шкалах інтелекту, а потім навмання вибрав зі списку прізвище кожного п'ятого учня незалежно від результатів тесту і оголосив учителям, що саме ці кілька дітей показали найбільш високий рівень інтелекту, рівень здібностей і що в майбутньому саме вони покажуть найбільш високі результати в навчанні. А в кінці року він повторив тестування цих же дітей і, як не дивно, з'ясувалося, що ті, кого психолог високо оцінив як найбільш здібних, дійсно навчалися краще за інших. Результати цього експерименту продемонстрували залежність розвитку інтелекту учня від особливостей ставлення до нього в процесі педаго-ня спілкування. Та установка, яку психолог дав вчителям, передалася дітям за двома напрямками:
♦ перше - учитель вірив, що дитина, справді здатний і починав розрізняти в ньому потенціал, який раніше залишався непомітним. Відкривши такі здібності, вчитель неодноразово давав учневі позитивну вербальну оцінку, а похвала стимулювала позитивне ставлення дитини до себе, віру в свої сили;
♦ друге - вірячи в потенціал дитини, учитель і в навчальному процесі розраховує на дитину як на найбільш здатного. Це відпрацьовано-жается в його спілкуванні з учнем уже не тільки на вербальному рівні, а й невербальному, в організації такого взаємо-дії, яке дозволяє ефективно розвивати ці спосіб-ності.
Отже, якщо вчитель ставиться до дитини як до здатному, відповідь-ного, дисциплінованого людині і дає йому це зрозуміти - він створює передумови для того, щоб учень і справді таким ставав. В іншому випадку при негативному відно-шении до дитини запускається той же механізм самореализующегося передбачення, але в зворотну сторону. Педагог закладе основу майбутнього комплексу неповноцінності у дитини. Учень буде ставитися до себе погано, а значить і до оточуючих його людей.