Скопіюйте отформатированную бібліографічне посилання через буфер обміну або перейдіть по одній з посилань для імпорту в Менеджер бібліографій.
імпортувати
Сорокін Артем Ігорович
Студент 6 курсу Магістратури Юридичного факультету ХарьковГУ
Метою даної статті є виявлення різних позицій в доктрині та судовій практиці з питання використання процесуального Естоппель.
Ключові слова: естоппель, зловживання процесуальними правами.
6 th year student of Law faculty of St. Petersburg State University
The purpose of this article is to identify the various positions in the doctrine and jurisprudence on the use of procedural estoppel.
Keywords. estoppel, abuse of procedural rights.
Що таке естоппель? Це правовий інститут, сутність якого полягає в тому, що сторона не повинна отримати привілеї в результаті свого непослідовної поведінки, коли ця сторона вчиняє дії, які спрямовані проти тих, які вона здійснювала раніше.
У міжнародному праві це називається "non concedit venire contra factum proprium" або забороною висловлюватися в протиріччя свого власного слова або вчинку, коли виходячи з поведінки однієї зі сторін інша може прийти до висновку, що конфлікт закінчено. [1]
Принцип естоппель (estoppel) є приватним проявом передбаченого п.2 ст.2 Статуту ООН загальновизнаного принципу міжнародного права - сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним договором. У міжнародному праві, правило «estoppel» говорить, що держава в конкретній ситуації не повинно робити дій, які суперечать позиції, яке воно займало до цього. Яскравим прикладом нормативного використання правила естоппель є ст.45 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року: "Держава не має більше права посилатись на підставу недійсності або припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії ... якщо після того як йому стало відомо про факти, вона напевне погодилась, що договір, в залежності від випадку, є дійсним, зберігає силу або й далі діє ». [2]
З цього можна зробити 2 висновки. По-перше, тягар доведення наявності підстав для застосування правила естоппель лежить на довіру стороні. По-друге, принцип сумлінності є конститутивний складової даного правила. За влучним зауваженням Р.А. Каламкарян, якщо принцип сумлінності передбачає необхідність дотримання певного рівня послідовності в поведінці суб'єктів права, то принцип естоппель забезпечує примушування до дотримання принципу сумлінності [3].
Таким чином, конклюдентні дії сприймаються судом як волимо, цілеспрямовану поведінку, якого дотримується сторона, а естоппель, в свою чергу, вважається таким собі небажаним результатом, який є зворотною стороною поведінки суб'єкта. Отримуючи процесуальні права і користуючись ними, відповідач приймає на себе і процесуальні зобов'язання, які зобов'язаний дотримуватися.
Хто повинен заявити про непоследовательном процесуальному поведінці однієї зі сторін? Чи вправі зробити це суд у відсутності клопотання сторони? Звісно ж, тягар доведення факту несумлінності має бути покладено на особу, яка заявила в судовому процесі про застосування принципу естоппель. Чи може суд сам, в обхід принципу змагальності, не чекаючи клопотання з боку заявника, застосувати правила естопель або хоча б встановити необхідні для цього підстави, щоб уже сторона могла вирішити, звертатися з відповідною заявою чи ні. Виходячи з принципу сумлінності, забезпечувати яке в процесі в першу чергу зобов'язаний суб'єкт, що здійснює правосуддя, суд в праві і повинен реагувати на процесуальні зловживання боку в суперечці і припиняти.
Естоппель як правило про позбавлення сторони спору права на заперечення через її попереднього поведінки або угоди зустрічається як в українській судовій практиці, так і в законодавстві і застосовується як логічний наслідок принципу сумлінності. [4] Іншими словами, естоппель в цивільному процесі виступає механізмом боротьби з процесуальними зловживаннями і захистом законних очікувань суб'єкта цивільних правовідносин.