Організація, яка має мети такого масштабу, як ООН, неминуче стикається у своїй діяльності з серйозними труднощами і проблемами. Будучи центром політичного і почасти правового регулювання міжнародних відносин, ООН об'єктивно відображає всі протиріччя сучасного світу. Не слід забувати, що при всій своїй автономності та самодостатності Організація є все-таки похідним (вторинним) суб'єктом, на якого великий вплив робить політика окремих держав. Іншими словами, ООН - продукт сучасної епохи з усіма її характеристиками і тенденціями - часом досить непростими.
Всі проблеми, з якими стикається у своїй діяльності ООН, умовно можна розділити на зовнішні і внутрішні. Перша група проблем стосується ролі і місця Організації в світовому співтоваристві, ефективності використовуваних їй механізмів підтримання міжнародного миру і безпеки. Друга група проблем пов'язана зі структурою Організації і всієї системи ООН, а також зі статусом і взаємодією окремих елементів цієї системи. Зрозуміло, що внутрішні і зовнішні проблеми ООН тісно пов'язані один з одним і, до певної міри, взаємно обумовлені.
Очевидно, що найактуальнішою проблемою функціонування ООН на сучасному етапі є невідповідність передбаченої Статутом системи голосування в Раді Безпеки нинішнім політичним реаліям. Створений після Другої світової війни механізм узгодження волі кількох великих держав відбивав розклад сил того часу, точніше - тієї епохи. Як це не парадоксально, але біполярний світ з його конфронтацією більше відповідав юридичній балансу сил і можливостей. Тому таке відверте ігнорування найважливіших статутних норм самими ж членами Ради Безпеки аж до кінця ХХ століття було неможливим. Сьогодні, через 60 років після утворення ООН, доводиться констатувати, що у неї немає скільки-небудь дієвих механізмів забезпечення безпеки, коли загроза виходить від тих держав, на яких лежить основна відповідальність за її підтримку. ООН виявляється безсилою перед тенденцією до світового гегемонізму.
Говорячи про Раду Безпеки, можна виділити, як мінімум, три основні проблеми. По-перше, як уже сказано, він не має скільки-небудь дієвих важелів впливу на держави, які є постійними членами Ради Безпеки. У випадках, коли вони самі порушують Статут ООН, Рада Безпеки виявляється юридично неспроможним для того, щоб застосувати відповідні заходи. В результаті виявляється під загрозою виконання головного завдання ООН - підтримання міжнародного миру і безпеки. По-друге, практика здійснення примусових дій з використанням багатонаціональних збройних сил різко розходиться з механізмом, який замислювався при підготовці і прийнятті Статуту ООН. Фактично, зараз від імені ООН військові операції здійснюються окремими державами. Така можливість передбачена статтею 48 Статуту, однак її слід розглядати швидше як резервної, на що вказує зміст статей 42-47, які прямо наділяють Рада Безпеки правом безпосередньо керувати застосуванням сили. Проте Рада Безпеки пішов по шляху делегування своїх статутних повноважень окремим країнам, що спотворює колективну волю держав-засновників ООН. Прямим наслідком сформованої практики стали, на наш погляд, дії США в Афганістані і Іраку, а також дії НАТО в Югославії. Нездатність ООН організувати застосування сили для виконання своїх же рішень призвела до того, що з'явився альтернативний, не передбачений міжнародним правом механізм. По-третє, не перший рік виникає питання про правомірність кількісного і "якісного" складу Ради Безпеки. Якщо двадцять-тридцять років тому можна було пояснити особливі привілеї Великобританії, Китаю, СРСР (Росії), США і Франції їх ядерним статусом, то сьогодні ядерною зброєю де-факто володіють ще ряд держав, а деякі стоять на порозі його створення. У них, таким чином, з'являються всі підстави претендувати на постійне членство в Раді Безпеки. Якщо ж враховувати не тільки військово-політичний, а й економічний потенціал держав, то нинішній вплив на світові процеси Німеччини або Японії нітрохи не менше, ніж Великобританії і Франції. Нарешті, відсутність серед постійних членів Ради Безпеки африканських і латиноамериканських держав також може бути витлумачено як певна дискримінація. У зв'язку з цим в доктрині міжнародного права існує точка зору, згідно з якою позиція Ради Безпеки все частіше розходиться з позицією самої ООН, підтримуваної більшістю її членів. Тому цілком справедливо виглядають пропозиції про збільшення числа постійних членів Ради, що дозволить зробити цей орган більш представницьким. З іншого боку, це рішення буде безглуздим, якщо не вирішити дві раніше названі проблеми.
Відсутність у ООН необхідних коштів для підтримання миру і безпеки усвідомлюється самою Організацією. Не випадково в Декларації тисячоліття як пріоритетну мету згадано підвищення ефективності Організації Об'єднаних Націй у справі підтримання миру та безпеки шляхом надання в її розпорядження ресурсів та інструментів, необхідних їй для запобігання конфліктів, мирного вирішення спорів, проведення операцій з підтримки миру, постконфліктного миробудівництва і реконструкції .
До сказаного необхідно додати і той факт, що близько 40% держав є боржниками ООН, не виконуючи належним чином свої статутні фінансові зобов'язання перед Організацією. Що стосується Республіки Казахстан, то вона регулярно сплачує членські внески і жодного разу не втрачала в ООН права голосу. Спочатку внесок Казахстану як одного з правонаступників колишнього СРСР дорівнював 0,35% бюджету ООН, згодом він був знижений до 0,19%.
До питання про неупередженість ООН примикає проблема національного складу її персоналу. Велика частина входять в систему ООН структур розташована в США і державах Західної Європи. Відповідно, громадяни цих держав частіше за інших приймаються на роботу в Секретаріат і різні допоміжні органи Організації. Як показує практика, майже всі кадри керівної ланки мають громадянство європейських країн. У цьому криється одна з причин кілька упередженої політики ООН, орієнтованої при вирішенні серйозних питань на інтереси відповідних держав. Якщо врахувати, що більше половини співробітників персоналу ООН мають безстрокові контракти, стає ясно, що однобока кадрова політика в поєднанні з поганою ротацією кадрів стає серйозною проблемою. Імунітети офіційних осіб Організації не завжди є гарантією їх повної об'єктивності.
Нарешті, загальна проблема всієї системи ООН - надмірно розрісся апарат, наявність великого числа громіздких бюрократичних структур. Бюрократизація ООН призводить до дублювання функцій, все більшого перетворення Організації в замкнуту на своїх інтересах систему, неефективності прийнятих рішень, а в кінцевому рахунку - до підриву довіри до ООН.
-підтвердити центральне місце Генеральної Асамблеї як головного дорадчого, директивного і представницького органу Організації Об'єднаних Націй і дати їй можливість ефективно грати цю роль;
-активізувати зусилля по проведенню всеосяжної реформи Ради Безпеки у всіх її аспектах;
-зміцнювати Міжнародний Суд, з тим щоб забезпечити правосуддя і верховенство права в міжнародних справах;
-заохочувати регулярні консультації і координацію між головними органами Організації Об'єднаних Націй у виконанні ними своїх функцій;
-забезпечити наділення Організації на своєчасної і передбачуваною основі ресурсами, необхідними їй для виконання її мандатів;
-настійно закликати Секретаріат найкращим чином використовувати ці ресурси відповідно до чітких правил і процедур, узгодженими Генеральною Асамблеєю, в інтересах всіх держав-членів, за допомогою задіяння найбільш ефективних методів управління і передових технологій і шляхом зосередження зусиль на виконанні тих завдань, які відповідають узгодженим пріоритетам держав -членів;
-заохочувати дотримання Конвенції про безпеку персоналу Організації Об'єднаних Націй та пов'язаного з нею персоналу;
-забезпечити більшу узгодженість політики і подальше поліпшення взаємодії між Організацією Об'єднаних Націй, її установами, Бреттон-вудськими установами і Світовою організацією торгівлі, а також іншими багатосторонніми органами з метою забезпечення повністю скоординованого підходу до проблем миру та розвитку;
-надати приватному сектору, неурядовим організаціям і громадянському суспільству в цілому більш широкі можливості для сприяння досягненню цілей і здійсненню програм Організації.
У Декларації тисячоліття названі шість фундаментальних цінностей. які будуть визначати сутність міжнародних відносин в XXI столітті: свобода, рівність, солідарність, терпимість, повага до природи і спільний обов'язок. Для затвердження цих цінностей ООН повинна відповідати вимогам часу. Після свого 60-річчя Організація Об'єднаних Націй стоїть перед необхідністю радикального оновлення.
1.Перечислите основні історичні віхи створення ООН.
2. Які обов'язки члени ООН беруть на себе відповідно до її Статуту?
3.Охарактеризуйте систему головних органів ООН.
4. Як порядок прийняття рішень в Раді Безпеки?
5.Какова компетенція Міжнародного Суду ООН?
6.Назовіте характерні риси правового статусу спеціалізованих установ ООН.
7. Що таке "система ООН"?
8. Які проблеми має ООН на сучасному етапі?
Бобров Р. Л. Малінін С. А. Організація Об'єднаних Націй (Міжнародно-правовий нарис). - Л. 1960.
Кривчикова Е. С. Головні органи ООН. - М. +1989.
Крилов С. Б. Історія створення Організації Об'єднаних Націй. - М. 1960.
Семенов В. С. Збройні сили ООН. - М. 1976.
Федоров В. Н. ООН і проблеми війни і миру. - М. +1988.
Шибаєва Є. А. Спеціалізовані установи ООН. - М. +1966.
Організація Об'єднаних Націй. Збірник документів. - М. 1 981.
McWhinney E. United Nations Law Making. - Paris, 1984.