Сталася ця історія недавно.
Знадобився мені магазин торгує будівельними матеріалами та всякої битовуху і поїхав я в один з гіпермаркетів нашого міста.
Закупив коробочку потрібних мені панелей, і поки стояв в касу побачив між всяких дрібниць в продажу моток скотча, його взяв теж, пам'ятаючи що в будинку стане в нагоді.
Виходжу в передбанник супермаркету, підходжу до пакувального столу і бачу, що з упаковки, тільки ножиці на мотузочці.
Ось думаю який я розумний, зараз свіжокуплений скотчем свою тару і проклятий, що б не розвалилася по дорозі. Порушивши невинність мотка скотча, проклеїти коробку. Поклав скотч на столик, і задумався про насущне.
В цей час з найближчої каси вибігає жінка середніх років, підбігає до пакувальних столика, і нітрохи не соромлячись вистачає мій скотч.
Бере одну зі своїх коробок, і починає обмотувати, зміцнюючи картон і роблячи ручку для зручності, хоча видно що коробки зовсім не важкі.
На 9м витку, цікавлюся.
- Мадам, може вже вистачить намотувати то?
Дама подивившись на мене як на продовження пакувального столика, прорекла.
- Тобі то яке діло, хмир болотний, скотч магазинний, а значить халявний, мотаю скільки хочу!
З цими словами, зробивши гарну жирну ручку зі скотчу, і перекусивши його зубами (ножиці як я писав вище на столику були), мадам починає вивчати другу коробку, на предмет обмотати її так само.
- Ні кажу, скотч мій, особисто куплений.
Беру залишки мотка, кладу в кишеню.
- А за хмиря, мадам, другу коробку, понесете під пахвою, що не графиня.
З цим я і відкланявся.
Мораль, будьте ввічливіше!