Промисловим дичеразведением в СРСР освоєно два види птахів - фазан і крижень. Деякі успіхи отримані в розведенні сірої куріпки, ведуться дослідження з розведення глухаря, рябчика і інших видів. Потребує вивчення можливість штучного розведення ряду видів дичини, що стали нечисленними в густонаселених областях: тетерева, білої куріпки, перепис-ла і занесених до Червоної книги СРСР - турача, дикуша, дрохви, улара, червонозобої казарки та деяких інших.
Для розведення тих чи інших видів птахів на дичефермах НЕ-необхідно мати батьківське поголів'я. Існують два шляхи його комплектування: інкубація яєць, зібраних в природі, з подальші-щим вирощуванням молодняка та відлов диких птахів. Інкубація соб-ранних в природі яєць - оптимальний шлях, але він не завжди мож-можения, так як в природі досить складно знаходити кладки, важко перевозити насиджені яйця, не завжди вдається підібрати правильний режим інкубації і т.д. Більш реальний шлях формиро-вання батьківського поголів'я - це відлов диких птахів. Особливо придатні для цієї мети молоді особини, які легше прищепити-кают до услозіям неволі. Деякі дорослі птахи теж бувають схильні до приручення, але щоб відібрати їх в кількості, доста-точному для комплектування батьківського стада, доводиться відловлювати в природі дуже багато, а це не завжди можливо (Романов, 1979).
Спеціальні дослідження показали, що всіх дорослих птахів при певних умовах змісту можна приручити, зробити придатними для формування батьківського поголів'я. Роботи велися з 1976 по 1980 рр. в дічепітомніке ЦНИЛ Главохоти РРФСР. Об'єктами дослідження були птахи ряду курячих - рябчик, тетерев, глухар, кеклик, фазани (закавказький і маньчжурський підвиди). Випробувано дві системи утримання птахів вольєрне (підлогове) і клітинне (клітини прямокутної і шатрової конструкції).
Види, з вираженим статевим диморфізму (наприклад, глухарі), містилися одностатевими групами або поодинці. Це необхідно, головним чином, для тих птахів, у яких самці і самки суще-ственно різняться за масою тіла. У період приручення при ис-Пуге більш великі і важкі самці можуть серйозно травмувати самок.
Як правило, птиці, виловлені в природі, на фермі протягом місяця проходять карантин: їх утримують у клітках або вольєрах невеликого розміру і обов'язково затемнених, не ма-ють кругового огляду, де вони ведуть себе набагато спокійніше. Тут проявляються природні еколого-адаптивні особливості поведінки птахів, які можна умовно назвати факторами "ук-ритія" і "затаювання", спостерігається приблизно той же ефект, що і в природі, коли птахи, що знаходяться в захищених місцях, кре-пях, тобто в укритті (або в сутінках) підпускають до себе на досить близьку відстань, іноді майже впритул. Ймовірно тому, в затемнених приміщеннях птиці менше хвилюються при заміні корми, прибирання приміщення та інших роботах. Цим властивістю вже давно користуються досвідчені ловці співочих птахів. Посла вилову вони поміщають птахів в затемнені, закриті з усіх боків кліть-ки і витримують їх у таких умовах певний час. Доречний-но зазначити, що навчання співу молодих Кенаря або розмовної мови папуг також проводиться в затемнених клітинах. Птахи швидше і краще запам'ятовують запропоновані ним нові звуки.
Вивчаючи досвід з тимчасової перетримці великих птахів (Нечаєв-Лебедєв, 1971; Перовський, 1973) у зв'язку з їх масовим виловом для подальшого розселення, ми також відзначаємо, що відловили в природі глухарів, тетеруків, фазанів поміщають в темні або сильно затемнені умови, що позбавляють птахів кругового огляду і дозволяють їм швидше освоїтися в нових умовах, краще звикнути до різних шумів, людської мови і т.п.
Не менш важливою умовою в період приручення диких птахів є величина простору, на якій вони розміщені. Про-сторно вольєри призводили до серйозних травм і загибелі птахів (Німців і ін. 1973), в маленьких же приміщеннях птахи не можуть розвинути великій швидкості при зльотах і удари об огороджувальні поверхні не бувають настільки значними. Великі простору дозволяють птахам віддалитися від людини, що ускладнює їх приручення. Поява людини в таких вольєрах щоразу викликає стрес у птахів, він в таких умовах стає посто-янно діючим фактором. А як відомо (Ковальчікова, Ковальчик, 1978), постійний, хоча і слабкий стрес погіршує сос-тояніе здоров'я тварини, призводить до виснаження організму, уг-нету процес розмноження і т.п. В цьому відношенні переважніше більш висока (але не шокова) ступінь стресу, дей-ствующего менш тривалий час. Доречно згадати прин-ципи приручення диких хижих птахів беркутчи. Вони в перші дні постійно перебувають з дикими беркутами - чіпають їх, гладять, не дають їм спати і т.д. тобто створюють сильний стрес, вихо-дя з якого, птах вже перестає боятися людини, стає характерною-ся ручної.
Таким чином, для приручення птахів важливий ще і третій фактор - можливе часте спілкування з людиною. Це грунтовний-ство особливо добре проявляється в зоопарках. У Московському зоо-парку містяться абсолютно ручні кеклики, сірі і білі ку-ропаткі, глухарі, тетерева. Незважаючи на порівняно малі площі вольєр і постійне "занепокоєння" відвідувачами, багато з зазначених видів успішно розмножуються. У дічепітомніке ЦНИЛ Главохоти РРФСР для приручення диких
птахів використовували вузькі видовжені вольєри (ширина 2 м, довжина 10 м), до яких прибудовані темні закриті приміщенні (2x2 м), що мають закриваються лази в вигулу. Ці вольєри призначалися для утримання сімей фазанів в період розмноження, а в осінньо-зимовий період використовувалися для приручення надійшли з природи глухарів, тетеруків, сірих куріпок, кекликов, маньчжурських і закавказьких фазанів. Особливі труднощі перед-ставлять приручення тетерячих птахів, на чому ми, головним обра-зом, і зупинимося нижче.
Надійшли з Зоооб'едіненія тетеревів і глухарів ми висаджували групами (від 1 до 3 самців або 2-4 самки) в помеще-ня Фазанарій з закритими лазами в вигулу. Спочатку приміщення не висвітлювалося зовсім, потім включали слабку (15-25 ват) елек-тролампу. У перші дні птиці вели себе неспокійно, навіть усли-шав кроки, але особливо, коли людина входила до них. Однак, серь-езних травм при цьому не відзначалося. Через 20-30 днів, коли птахи досить освоїлися, лаз в основну вольєру відкривали і вони отримували вільний доступ до вузького, невисокий вигул. Ні-обходимо відзначити, що птахи добре запам'ятовували затемнене по-ня і використовували його як укриття. Так, при появ-лення людини з боку вигулу або виникнення будь-якого стороннього шуму птиці неодмінно втікали через лаз в за-крите приміщення. Якщо ж люди входили в закрите приміщення, то птиці тікали в далеку частину вольєри, не намагаючись злітати. Цьому сприяла подовжена форма вольєр.
Розміри вольєри можуть варіювати в залежності від розміру птахів, але вузька і подовжена форма npи невеликій висоті (1,5-2 м) є необ-ходимо умовою. У широких і високих вольєрах птиці при "небез-ності" частіше злітають, б'ються об сітку. Навпаки, в вузьких, довжин-них і невисоких вольєрах вони намагаються втекти в далеку частину вигулу або сховатися в приміщенні, майже не намагаються злітати, тому травмування практично виключається. В даному примі-ре використана одна з пристосувальних особливостей птахів на волі - злітати тільки на певній відстані, від об'єкта
небезпеки (дистанція полохання).
Необхідно відзначити, що в період приручення догляд за птахо-цями (годування, прибирання) повинні здійснюватися одними і тими ж людьми і бажано в одному одязі (халат). Птахи швидко звикають до цих людей і дуже добре розрізняють сторонніх. Відвідування останніми приміщень, де утримуються птахи, вкрай небажано.
Приручених птахів після карантину і формування пар або сімей бажано розмістити в безпосередній близькості з вольєрами або клітинами, в яких містяться штучно ви-ведені птиці, вже звиклі до людини, так як вони поклади-кові впливають на птахів, відловлених у природі. Саме на цьому грунтується принцип вилову співочих на манну птицю. Вид ручний птахо-ці, що сидить в клітці і не боїться її, не тільки не відлякує, а навпаки, привертає диких птахів навіть інших видів.
У дічепітомніке ЦНИЛ в клітку з молодою ручної глухарки, виведеної в інкубаторі і вирощеної в неволі, була підсаджена доросла самка, виловила в природі, вже досить приручений-ва, але ще дуже реагує на людину. Через тиждень сов-місцевого утримання птахів важко було розрізнити по поведінці. Ручна самка стала більш обережною, вже не брала корм з рук, а доросла перестала робити спроби вийти з клітки при при-наближенні людини. Таке наслідування поведінки у глухарів відзначено і В.В. Немцева (Німців і ін. 1973). Ймовірно, подра-жание реакцій приручених птахів має більш широкий спектр, ніж ставлення до людини. Це обставина вплинула на успішне розмноження маньчжурських фазанів, відловлених у приро-де і доставлених в дічепітомніке ЦНИЛ на початку зими. Розмісти-ли привезених птахів у вольєрах, суміжних з мисливськими фазанами. Навесні дикі маньчжурські фазани розмножувалися і від кожної сам-ки отримали в середньому по 42 яйця за сезон. На успішне размно-ються звичайних перепелів в клітинах (Габузов, Іванова, 1969) істотний вплив також, очевидно, зробило сусідство японських домашніх перепелів.
Однією з основних завдань дічеразведенія є привчити-ня розводяться птахів до дешевих, доступним для дичеферм кормів і комбікормів. У природі птахи поїдають дуже різноманітні корми, що розрізняються по сезонах і досить специфічні, осо-бенно у тетеруків птахів. На фермах при великому поголів'я птахів неможливо забезпечити їх природними кормами, такими як хвоя сосни, нирки листяних порід дерев, ягоди, кедрові горіхи, гілочки чорниці, брусниці і т.д. Тому птахів, особливо тетеруків, поступово привчають до доступним замінників. Це, перш за все, зернові корми: овес, кукурудза, пшениця, ячмінь та ін .; в подальшому - комбікорми, що використовуються в птахо-цеводстве або спеціально складені для певного виду дичини і сезону року. У дічепітпмніке ЦНИЛ зернові корми і кому-бікорма змішували спочатку з невеликою кількістю ягід, нирка-ми і сережками деревних порід, хвоєю, кедровими горішками і т.п. Глухарі, тетерева і рябчики, вибираючи звичні корму, разом з ними поїдали зерно і комбікорм. Поступово частку природних кормів зменшували. Їх можна повністю виключити з раціону тільки після того, як буде з'ясовано, що птахи добре їдять запропоновані штучні корми. Фазанові (кеклик, сіра куріпка, фазан) значно легше привчити до кормів дічефермах, але переклад з зернового раціону на комбікорми, навіть гранульовані, також проводиться поступово.
Необхідно враховувати, що тільки здорових, міцних, без ознак ослаблення і пригніченості птахів можна переводити на штучні корми, доступні в умовах дічефермах. У період карантину важливо з'ясувати зараженість птахів гельмінтами і своєчасно дегельмінтізіровать їх.
Використовуючи описані вище прийоми приручення диких птахів до умов неволі, на дічепітомніке ЦНИЛ вдалося створити пер-первинних батьківське стадо з птахів, які не тільки не бою-лись людини і харчувалися запропонованими кормами, але вже в пер-шу весну виявляли ознаки шлюбного поведінки і розмноження .
Габузов О.С. Іванова B.C. Розведення перепелів для мисливського господарства. - В зб. Новини охорони природи та мисливського господарства. М. 1969.
Кирпичов С.П. Досвід вилову, перетримки та транспортування глухарів. - Орнітологія, 1962, вип. 4.
Ковальчікова М. Ковальчик К. Адаптація і стрес при со-триманні і розведенні сільськогосподарських тварин. - М. Колос, 1978.
Німців В.В. Криницький В.В. Семенова Є.К. Розведення ті-теревіних птахів у вольєрах. Повідомлення 1. Природні ресурси Молого-Шекснінський низини. - Тр. Дарвінському держ. зап-ка, 1973, вип. II.
Нечаєв-Лебедєв В.П. Досвід вилову глухарів на галечниках, їх перетримки та транспортування в Томській області. Природні ресурси Молого-Шекснінський низини. - Тр. Дарвінському держ. зап-ка, 1973, вип. II.
Новіков Е. Вилов та транспортування тетерячих птахів. - Полювання та охоче. госп-во, 1971, № 4.
Перовський М.Д. Досвід вилову, перетримки та транспортування глухарів і тетеруків в Омській області. Природні ресурси Молого-Шекснінський низини, - Тр. Дарвінському держ. зап-ка, 1973, вип. II.
Романов А.Н. Звичайний глухар. - М. Наука, 1979.
Валькович, В.М. Габузов, О.С. Панков А.Г. Принципи приручення пернатої дичини, відловлених на волі для формування батьківського стада на дичеферме // дичеразведении в мисливському господарстві. Збірник наукових праць ЦНИЛ Главохоти РРФСР. Москва, 1982. С. 73-82.