Нагадаємо, що названий Закон передбачає внесення до кодексу істотних поправок щодо правового регулювання угод, їх недійсності, представництва, позовної давності. А також у Цивільному кодексі України вводиться окрема глава, присвячена рішенням зборів.
13 істотних поправок до угод
Згода може бути:
- попередніми, тобто обов'язково повинен бути визначений предмет угоди, на вчинення якої дається згода;
- подальшим (схвалення), де повинна бути вказана угода, на вчинення якої дано згоду.
Угоди укладаються усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Якщо згоду на угоду отримано не було, то така угода вважається оспорімой. І може бути визнана судом недійсною.
Таким чином, це правило закріпило ситуацію у нас в країні арбітражну практику з даного питання. Все це ускладнювало зовнішньоекономічний оборот і ставило боку зовнішньоекономічних угод в нерівне становище порівняно зі сторонами внутрішніх російських угод (п. 4.1.4 розд. II Концепції розвитку цивільного законодавства Російської Федерації).
Крім того в п. 2 ст. 164 ЦК України встановлено, що угода про зміну умов зареєстрованої угоди підлягає державній реєстрації.
Наслідки за ухилення однієї зі сторін угоди від її державної реєстрації не змінюються: як і раніше, інша сторона має право вимагати такої реєстрації на підставі рішення суду, проте для цього вимоги встановлено спеціальний термін позовної давності - один рік.
Логічно було б залучати нотаріусів до відповідальності за посвідчення угод, згодом визнаних недійсними. Однак в Законі про таку можливість нічого не говориться.
Для сторони, що вимагає в судовому порядку визнання правочину дійсним, Законом встановлено спеціальний термін позовної давності - один рік.
Юридично значимі повідомлення - це заяви, повідомлення, сповіщення, вимоги або інші юридично значимі повідомлення, з якими закон або угода пов'язує цивільно-правові наслідки для іншої особи.
Однак тут експерти (юристи-теоретики) відзначають, що предметом нових судових суперечок може стати те, що в Законі не вказується, в який момент повідомлення вважається отриманим.
Так, Закон кардинально змінює правову природу угоди, оскільки одне з основних відмінностей заперечної операції від незначної полягає в тому, що оспоримая угода передбачається дійсної спочатку і в якості недійсною вона може бути визнана тільки на підставі рішення суду. Що стосується нікчемного правочину, то вона є такою незалежно від рішення суду.
Закон вводить презумпцію, відповідно до якої правочин, що порушує вимоги закону або іншого правового акту, є за загальним правилом заперечної, а не нікчемною.
Це правило спрямоване на припинення недобросовісної поведінки осіб, що звертаються з вимогами про визнання нікчемними угод, які ніяк не зачіпають їх законних інтересів.
Також Законом встановлено заборону вимагати визнання заперечної операції недійсною тим особам, які раніше її схвалили або своїми діями підтвердили намір її виконати.
У п. 5.1.3 розд. II Концепції розвитку цивільного законодавства Російської Федерації зверталася увага на те, що надмірно широкі повноваження суду щодо застосування наслідків визнання угод недійсними не мають обґрунтування.
Так, в Законі встановлено, що сторона, яка підтвердила оспорімую угоду, не має права її оскаржувати на підставі, про який вона знала або повинна була знати при прояві волі. Під появою волі розуміється поведінка сторони, яка здійснила операцію, з якого очевидна її воля зберегти угоду. Для цього боку така угода більш не є заперечної у тій підставі, про який цей бік відомо (або має бути відомо).
- в яких взаємини сторін набувають характеру експлуатації (наприклад, має місце зловживання економічною потужністю, незвичайно сильне обтяження однієї з договірних сторін);
- спрямовані на ухилення від сплати податків;
- посягають на істота шлюбу;
- порушують основи відносин між батьками і дітьми;
- спрямовані на комерційний підкуп представника іншої сторони або керівника юридичної особи.
У цих випадках все отримане сторонами за такою угодою, що діяли умисно, може бути стягнуто в дохід держави. Оскільки при здійсненні таких операцій порушуються публічні інтереси, то встановлюються санкції відносно правопорушника на користь потерпілого (держави).
Також Законом встановлено можливість визнання названої угоди недійсною на вимогу особи, в інтересах якої встановлено обмеження цілей діяльності юридичної особи.
10. Встановлено випадки визнання недійсними угод:
Крім цього розширено перелік ситуацій, які вважаються досить суттєвими помилками:
- сторона допустила очевидні застереження, описку, друкарську помилку (наприклад, в пункті договору, який стосується істотних умов) і т.п .;
- сторона помиляється щодо тотожності предмета угоди або таких його якостей, які в обороті розглядаються як істотні;
- сторона помиляється щодо природи угоди;
- сторона помиляється щодо особи, з яким вона вступає в угоду, або особи, пов'язаного з угодою;
- сторона помиляється щодо обставини, що вона згадує у своєму волевиявленні або з наявності якого вона з очевидністю для іншої сторони виходить, здійснюючи операцію.
При цьому сторона, яка ввела в істотне оману іншу сторону, зобов'язана відшкодувати "помиляється" стороні заподіяну їй внаслідок цього реальна шкода. за винятком випадків, коли "помиляються" сторона знала або повинна була знати про наявність помилки, в тому числі, якщо воно виникло внаслідок залежать від неї обставин. Також "помиляються" сторона має право вимагати від іншої сторони відшкодування заподіяних їй збитків. якщо доведе, що помилка виникла внаслідок обставин, за які відповідає інша сторона.
Так, Законом дається визначення обману. Їм вважається навмисне замовчування про обставини, про які особа повинна була повідомити при тій сумлінності, яка від нього була потрібна за умовами обороту. На жаль переліку таких обставин Закон не містить.
Операція буде вважатися укладеної внаслідок обману з боку третьої особи. не бере участі в угоді, лише в тому випадку, якщо інша сторона знала (або повинна була знати) про те, що ця угода відбувається під впливом обману. У Законі встановлено, що якщо третя сторона є представником сторони по угоді або її працівником або сприяло в здійсненні угоди, то ця сторона вважається повідомленою про обман. В інших випадках обман з боку третьої особи не має правового значення.
Для особи, яка не є стороною угоди, термін позовної давності у всякому разі не може перевищувати 10 років з дня початку виконання угоди.
Відтворення (цілком або частинами) матеріалу може проводитися тільки за письмовим дозволом із зазначенням активного гіперпосилання.