Повага до особистості учня передбачає, перш за все, рівність, рівноправність, партнерство вчителя і учня - не дивлячись на різницю в положенні, рівні культури та освіти, воз-расті, життєвому досвіді і т.д. Перешкодою для встановлення такого партнерства є об'єктивно існуюча зависи-ність учня від вчителя - одна з професійних особ-ностей їх взаємодії. Тим важливішим і водночас складним виступає вимога педагогічної етики відмовити-ся від відчуття, звички, свідомості цієї залежності або зуміти переступити через неї. Інша складність полягає в тому, що кожен сучасний педагог і не думає заперечувати роль і необхідність поваги до особистості учня - як саме з-бій зрозумілий ознака демократизму мислення і поведе-ня. Але ось в реальному житті це повага нерідко залишається лише декларацією. У чому ж конкретно має проявлятися ува-ються до особистості учня?
Проявом поваги виступає, перш за все, довіра, коли педагог бачить в учнях рівних собі людей зі своїми поглядами і інтересами і сподівається, що і вони сприймають його так само. Коли він не прикидається перед ними, коли у нього немає «подвійного життя»: особистої - для себе і «виховної» - для «них». Це і означає довіру.
Довіра пов'язане з інтересом до особистості учня, ви-ступающим іншим проявом поваги до неї, причому в дан-ном випадку мова йде про особу ще не сформувалася, що знаходиться в процесі становлення, що особливо складно.
Інтерес, як правило, починається з терпимості: терпимості до самостійності мислення учня, його поглядам, зовн-нього вигляду (часом епатує), його часто неординарному поведінки. Педагог повинен звикати до того, що сьогодні не тільки волосся, але і думки підлітків не можна «підстригти під одну гребінку», і ставитися до цього слід спокійно. Більш того, своїм інтересом, діями, підтримкою педагог сам повинен стимулювати в них прагнення до прояву собст-кої індивідуальності і самостійності.
Пішло в минуле той час, коли ідеалом вихованості був дис-ціплінірованний підліток, що надходить «як все» і сидить на уроках - «руки на парту». Для сучасного вчителя бажаною знаходячи-кой повинен бути «інакомислячий» учень, погляди якого можуть розходитися з думкою вчителя і з положеннями підручника. І терпимість вчителя до самим «завіральнимі» ідеям і каверзних запитань тако-го учня, до його скептицизму і бажанням «дійти до самої суті» - це не тільки показник педагогічної культури вчителя, а й запорука формиро-вання особистості нового типу - вільної, розкутої , творчої.
Інтерес вчителя до особистості учня має і іншу ці-ний бік - це, якщо можна так висловитися, «здобуття» інтересу учня до себе - «зацікавленість в його інтересі». Адже психологічною основою навчання і сприйняття інфор-мації є інтерес до неї, і тому справа нашої професії-сиональной честі - вміти цей інтерес викликати. Разом з тим орієнтація на зацікавленість учнів - це і проявле-ня поваги до них. Не праві ті вчителі, які зарозумілість-но заявляють, що їм байдуже, як ставляться до них їх вчених-ники: «Нехай ненавидять, але знають предмет. Мені їх любові не потрібно ». Але ж якщо учні відчувають симпатію до вчіть-лю, то це запорука їх інтересу до його предмету.
Довіра до учнів як можлива форма демократизації шкільних відносин має виявлятися і в повазі думки учнів про педагога. Зрозуміло, мова йде не про те, щоб обсу-чекати з учням переваги та вади колег-педагогів за їх спиною: це не етично. Але відкрито цікавитися думка третьому учнів про самого себе, вивчати цю думку і використовувати його для коригування своєї професійної діяльності і особистих якостей - це не тільки встановлення педагогом «обрат-ної зв'язку» з учнями (хоча і воно теж), але і певний виховний момент, форма довіри до них.
Можна, наприклад, в кінці курсу або навчального року провести пись-менний анонімний бліц-опитування, попросивши учнів відповісти на ряд питань, наприклад: «Ваше ставлення до предмету? Найбільш інтерес Цінні та найбільш нудні теми? Ваша оцінка, зауваження і побажання педагогу? »Відповіді учнів на ці питання свідчать і про їхні почуття відповідальності і самоповаги, і про їх подяки за те, що педагогу цікаво їх думку, і, звичайно ж, містять оцінки, зауваження, поради, які можуть в подальшому стати для нього неоце-німим «керівництвом до дії».
Ще одним проявом поваги до особистості учня виступає неприпустимість приниження особистої гідності вчених-ника. Банальність цієї вимоги очевидна. Однак на прак-тику часто-густо воно порушується, причому рідко - спеці-ально, цілеспрямовано, частіше - непомітно для самого вчіть-ля, так би мовити, за звичкою, що, може бути, ще гірше. Ми звикли принижувати учнів - поглядом, тоном, насмішкою, окриком. Крик вчителя, який закликає до порядку або обли-чающего ледаря і порушника дисципліни, на жаль, в школі все ще звичайна справа. І все це - не «зі зла», а з добрими намірами, причому завжди цьому знаходиться виправдання: мовляв, «довели», «зірвався», «не витримав» і т.д. А тим часом кричати на дітей - значить розписуватися у власній педагогічній безсиллі (тобто інших засобів впливу у мене більше немає), отже, провокувати неповагу до себе і одночасно демонструвати свою неповагу до учнів.
Разом з тим повагу проявляється не тільки в тому, щоб ніколи «не гладити проти шерсті». Воно виражається і в требо-вательності до учню, яку можна уявити так: я, педагог, з повагою ставлюся до його думки і знань, я вірю в його сили і можливості і тому вимагаю з нього. Існують деякі етичні «вимоги до вимогливості».
- Вимогливість педагога повинна бути об'єктивно целесообраз-ної, тобто завдання для виконання повинно служити справі - засвоєнню нового матеріалу, повторення пройденого, чистоті і порядку в школі, але ні в якому разі не повинно бути покаранням або, ще гірше, проявле-ням самодурства вчителя.
- Вимогливість повинна бути доброзичливою і виражатися, скоріше, у формі напівпитанням, полусовета, а не однозначного наказу.
- Вимоги повинні бути зрозумілими і тому учням завжди необхідно роз'яснювати, чому і для чого він повинен виконати імен-но це завдання і як краще його зробити.
Ще більше моральна культура педагога і його спосіб-ність поважати своїх учнів проявляється в оцінці праці навчаючи-трудящих. Виставляє вчитель позначки офіційно або «для себе» - в будь-якому випадку він оцінює учнів, їх поведінку, знання, здібності, І тоді його оцінка так чи інакше виступає одне-тимчасово індексом відносини до своїх учнів