Отогенний менінгіт - запалення м'якої мозкової оболонки, що виникає в зв'язку з поширенням на неї запального процесу з боку вуха.
Етіологія. Захворювання частіше розвивається при гострому середньому отиті, осо-бенно у дітей грудного віку. Це пов'язано з двома особливостями: значи-тельно розвиненою судинної зв'язком між спонгиозной кісткою соскоподібного відростка і мозковими оболонками і вираженими кістковими дегісценціі в даху барабанної порожнини і печери соскоподібного відростка.
Клінічна характеристика. Першими провісниками бувають симптоми менингизма: сильний головний біль, висока температура тіла, нудота, РВО-та, почастішання пульсу. У цей ранній період виражених симптомів менінгіт-та ще немає і при спинномозковій пункції рідина прозора, хоча тиску-ня вже може бути підвищено.
Симптоми менінгіту з'являються поступово, в поєднанні з ознаками енцефаліту (менінгоенцефаліту). Дитина стає млявим, апатичним, зазвичай лежить на боці, з підтягнутими ногами і закинутою головою (поза «лягавої собаки», «капельмейстера»), пульс слабкий, але різко прискорений, іноді провали у свідомості, у грудних дітей напруга джерельця, нудота, пери -одіческая блювота, світлобоязнь, порушення чутливості, парестезії. Ви-ражени менінгеальні симптоми Керніга, Брудзинського.
При хронічному гнійному середньому отиті менінгіту зазвичай передує екстра-та субдуральний абсцеси, хоча це і не є правилом, особливо при загостреннях.
В окремих випадках ускладнення розвиваються дуже швидко, іноді в тече-ня декількох годин. Це так звані блискавичні форми захворювання.
Діагностика. При дослідженні очного дна визначають нечіткі межі-ці диска зорового нерва. При спинномозковій пункції рідина спочатку світла, випливає під великим тиском, але незабаром стає каламутною, гно-евідной, різко виражений плеоцитоз.
Лікування. На етапі розвитку менингизма на тлі гострого гнійного середнього отиту лікування повинно бути дуже активним, хоча і консервативним. Вироби, водять парацентез, застосовують антибіотики широкого спектру дії в біль-ших дозах, дегідратаційних терапію і т.д.
У разі відсутності ефекту протягом декількох днів при гострому отиті про-переводять розширену антромастротомію з оголенням середньої черепної ямки.
Навіть при бурхливо протікає гострого середнього отиту під час операції часто вже не виявляють виражених деструктивних змін: кістка пів-нокровна, місцями грануляційна тканина, вільного гною немає.
При хронічному гнійному середньому отиті в поєднанні з підтвердженим менінгітом тактика однозначна - термінова розширена радикальна опе-рація в поєднанні з активною протизапальною терапією.
Складнощі в тактиці виникають в менш очевидних випадках. По-перше, іноді менінгіт НЕ гнійний, а серозний. У цих випадках він може бути ту-беркулезного походження. Якщо навіть така етіологія виключається і име-ються підстави вважати його отогенний, при серозний менінгіт слід на-чину з активною консервативної терапії і оперувати тільки при погіршенні стану або перехід серозного менінгіту в гнійний.
Активна протизапальна терапія при отогенних серозном Меніни-гіті в 80-90% випадків дозволяє уникнути важкої, особливо у дитини в такому стані, операції.
Правильне уявлення про отогенних внутрішньочерепних ускладненнях и- ключітельно важливо для педіатра.
По-перше, початкові симптоми обумовлені порушеннями функцій життєво важливих органів і систем і трактуються як самостійні (брон-хопневмонія, абсцеси легенів, психічні розлади) захворювання. При появі таких симптомів батьки звертаються насамперед до педіатрів, які часто не мають так званої отіатріческой настороженості.
По-друге, несвоєчасна діагностика в даному випадку пов'язана зі смер-них ризиком, так як Отогенні внутрішньочерепні ускладнення без лікування практично завжди закінчуються летально.
По-третє, педіатр повинен чітко уявляти тактику лікування цих біль-них, розуміти значення своєчасного хірургічного втручання, не піддаватися на вмовляння батьків і негайно госпіталізувати хворого в спеціалізоване відділення.
Отогенні внутрішньочерепні ускладнення часто виникають як би раптово, на тлі уявного здоров'я, адже протягом хронічного середнього отиту може бути багаторічним, не супроводжуватися болем ( «біль - сторожовий пес організму»), до нього звикають і зазвичай вважають, що це не хвороба, а лише незручність.
Сучасні лікувальні можливості при своєчасній діагностиці по-зволяют в більшості випадків врятувати життя дитини при внутрішньочерепних отогенних ускладненнях.