16 Лекція № 16. Тема: «Трудове право РФ»
Трудове право це галузь права, що регулює відносини впроцессе трудової діяльності.
Основні принципи трудового права:
1) право на працю, право вільно розпоряджатися своїми спо-можності до праці, обирати професію і рід діяльності;
2) заборона примусової праці;
3) захист від безробіття;
4) право на справедливі умови праці, що відповідають требо-ваниям безпеки і гігієни;
5) право на відпочинок;
6) рівність прав і можливостей працівників;
7) право на справедливу винагороду за працю;
8) право на індивідуальні та колективні трудові спори,
а також право на страйк.
Трудове право як галузь права складається з різних норма-тивних актів. Всі вони є джерелами трудового права.
До джерел трудового права належать укази Президента України та постанови Уряду України в трудовій сфері, акти орга-нів місцевого самоврядування, документи, що регулюють внут-ренній трудовий розпорядок на кожному підприємстві.
Суб'єктами трудового права виступають учасники трудових правовідносин - працівники і роботодавці. Крім того, в не-яких випадках суб'єктами можуть бути представники праців-ков і роботодавців, профспілкові органи, органи зайнятості на-селища, органи по розгляду трудових спорів, органи над-зазору за дотриманням трудового законодавства.
Роботодавець - це фізична або юридична особа, осу-ється найм працівника і вступає з ним у трудові відносини. Працівник - це фізична особа, яка вступила в тру-довие відносини з роботодавцем. Для того щоб вступити в тру-довие правовідносини, громадянин повинен володіти трудовою правосуб'єктністю (праводееспособностью). Трудова правосуб'-єктності настає після досягнення 16 років. Законодавство пре-передбачати можливість вступати в трудові відносини і чи-цям, які не досягли 16-річного віку. Так, особи, які отримали основну загальну освіту і досягли віку 15 років, можуть укладати трудові договори. За згодою батьків на роботу мо-же бути прийнятий неповнолітній з 14 років за умови його роботи у вільний від навчання час (наприклад, під час кані-кул).
Трудові правовідносини виникає на підставі трудового договору. Трудовий договір-це угода між работодателемі працівником, відповідно до якого роботодавець обязуетсяпредоставіть працівникові роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або
посади, забезпечити умови праці, предус-мотренние законами, іншими нормативно-правовими актами, кол-колективного договору, своєчасно і в повному розмірі виплачено-вать працівникові заробітну плату, а працівник зобов'язується особисто ідобросовестно виконувати визначені цією угодою трудовиефункціі і дотримуватися діючих в даній організації правілавнутреннего трудового розпорядку.
За часом дії розрізняють договори, які укладаються на НЕ-певний термін і строкові трудові договори, які укладаючи-ються на певний термін, що не перевищує 5 років. Строковий трудовий договір може бути укладений лише у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений-ний термін з урахуванням характеру майбутньої роботи або умов її виконання. При цьому роботодавець зобов'язаний вказати в трудовому до-говорі конкретні обставини, за якими трудовий договір не може бути укладений на невизначений термін. Закінчення строку строкового трудового договору вважається підставою для його пре-кращения. Однак у випадках, коли термін договору закінчився, але жодна зі сторін не поставила вимогу про його розірвання, і працівник про-должает роботу і після закінчення терміну, трудовий договір вва-ється укладеним на невизначений термін. Незалежно від виду договору, всі вони повинні полягати в письмовій формі.
При надходженні на роботу необхідно представити ряд доку-ментів:
1) паспорт або інший документ, що засвідчує особу;
2) трудову книжку, за винятком випадків, коли трудовий
договір укладається вперше або працівник поступає на роботу
на умовах сумісництва;
3) страхове свідоцтво державного пенсійного стра-Хованов;
4) документи військового обліку (для військовозобов'язаних і осіб,
які підлягають призову на військову службу);
5) під час вступу на роботу, що вимагає спеціальних навичок або кваліфікації, документ, що підтверджує наявність цих навичок або кваліфікації у працівника, наприклад диплом про вищу або середню спеціальну освіту.
Недійсними визнаються умови, що погіршують поло-ження працівників у порівнянні з передбаченими законодав-будівництві про працю.
Трудовий договір може бути розірваний тільки за слідую щим підстав:
1) угода сторін;
2) закінчення строку трудового договору;
3) розірвання трудового договору з ініціативи працівника; розірвання трудового договору з ініціативи робото-теля;
4) переклад працівника на його прохання або за його згодою на роботу до іншого роботодавця або перехід на виборну роботу
(Посада);
5) відмова працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною власника організацій або її реорганізацією;
6) відмова працівника від продовження роботи у зв'язку з зраді-ням істотних умов трудового договору;
7) відмова працівника від переведення на іншу роботу внаслідок стану здоров'я відповідно до медичного висновку;
8) відмова працівника від переведення у зв'язку з переміщенням рабо-тодателя в іншу місцевість;
10) обставини, які не залежать від волі сторін;
11) порушення встановлених законом правил укладення тру-дових договорів.
При звільненні працівника видається відповідний наказ. У день звільнення працівникові видається трудова книжка.
Істотні умови праці
Трудове право детально регулює питання робочого часу і часу відпочинку. Робоча час-це час, протягом якого працівник відповідно до закону, колективним і трудовим до-говором, правилами внутрішнього трудового розпорядку організації повинен виконувати доручену йому роботу в установленому місці. Розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час.
Нормальний робочий час - це встановлена законом загальна тривалість робочого часу для робіт зі звичайними (нор-мінімальними) умовами праці. Воно становить 8 годин на день при п'ятиденному робочому тижні.
За угодою між працівником і роботодавцем для пер-вого може встановлюватися неповний робочий час. Воно менше нормальної тривалості, але на відміну від скороченого робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу.
Час відпочинку-це період, протягом якого работнікіосвобождаются від виконання своїх трудових обов'язків. Виокрем-ляють такі види часу відпочинку:
1) перерви протягом робочого дня;
2) междудневние (міжзмінного) перерви;
3) щотижневі вихідні дні;
4) святкові дні;
5) щорічні відпустки.
Протягом робочого дня працівникам надається обіді-ний перерву. Він не включається в робочий час і не оплачує-ся. Крім обідньої перерви протягом робочого дня праців-кам можуть надаватися перерви цільового призначення, кото-які включаються в робочий час і оплачуються (наприклад, перерви для обігрівання при роботі на відкритому повітрі, перерви для відпочинку на погрузоразгрузочних роботах, перерви на роботах з шкідливими умовами праці та ін.).
Междудневний перерву - це перерва в роботі між її вікон-чаніем в один день і початком в наступного дня. Тривалість щоденного перерви залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. Вихідними днями вважаються субота та неділя-Сеньє. Якщо на підприємстві змінний графік, то вихідні дні пре-доставляються в різні дні тижня почергово кожній зміні.
Перелік федеральних святкових днів встановлений законо-давством. Суб'єкти федерацій можуть встановлювати свої празд-нічно дні. У такі дні допускається тільки робота на непрерив-но діючих підприємствах і підприємствах з обслуговування населення. При збігу вихідного і святкового днів ви-хідних день переноситься на наступний після святкового ра-бочій день.
Важливий вид часу відпочинку представляють відпустки. Вони бував-ють щорічні основні, щорічні додаткові і цільового призначення (по вагітності та пологах, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, навчальні, творчі отпус-ка та ін.).
Щорічна відпустка - це безперервний відпочинок в протягом не-скількох днів поспіль зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. Тривалість щорічної оплачуваної-мого відпустки повинна бути не менше 28 календарних днів. Удли-ненние основні відпустки встановлено для інвалідів, несовер-шеннолетніх, працівників науково-дослідних і культурно-просвітницьких установ, суддів, державних службовців, прокурорських працівників, вчителів та викладачів і ін.
Право на використання щорічної відпустки в перший рік роботи виникає у працівника після закінчення 6 місяців його неодмінно-ривной роботи в даній організації. Законодавство предус-чає випадки, коли роботодавець за заявою працівника зобов'язаний надати відпустку до закінчення 6 місяців, а саме:
1) жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або безпосередньо після нього;
2) працівникам у віці до 18 років
3) працівникам, які усиновили дитину (дітей) у віці до
3 місяців;
4) в інших випадках, передбачених законодавством.
Деякі працівники мають право на отримання додаткових-них відпусток. Їх тривалість коливається від 6 до 36 робо-чих днів в залежності від підстав їх надання.
Щорічні додаткові відпустки надаються за роботу зі шкідливими умовами праці, за тривалу непрерив-ву роботу на одному підприємстві, в організації, за роботу з ненормованим робочим днем, за роботу в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях та ін.
Щодо нове положення українського трудового зако-ства - це право на індивідуальні та колективні тру-довие суперечки.
Трудові суперечки-це розбіжності з приводу застосування трудо- вого законодавства. Вони бувають індивідуальні та колектив-тивні.
Якщо згоди не буде досягнуто, то створюється трудовий ар-бітраж. Якщо ж і там не буде досягнуто примирення, то робіт-ники мають право на проведення страйку.