«Оріген». Мініатюра. 13 в. Національна бібліотека (Париж).
Орігамі (грец. 'Ωριγ ένης) (бл. 185, Алек-сан-д-рія, КГІ-пет - 253/254), хри-сти-ан-ський бо-го-слів, фі-ло-соф, пе -так-гог. Ро-дил-ся в се-мье грам-ма-ти-ка (школь-но-го учи-те-ля) Ле-о-ні-так, до то рий незаба-ре по-сле ро-ж -де-ня О. об-ра-тил-ся в хри-сти-ан-ст-во. О. вос-пі-ти-вал-ся пре-ім. від-цом, з дет-ст-ва про-яв-вав біль-шие спо-соб-но-сті до вчених-нию. Як і сле му-че-нич. ги-бе-ли Ле-о-ні-так (202) в пе-ри-од го-ні-ний при імп. Сеп-ти-ми Академії Се-ве-ре О. ос-тав-шись стар-шим в се-мье, що не-ко-то-рої ча-ма пре-по-да-вал в шко-ле від-ца, а в 18-років-ньому віз-рас-ті воз-гла-вил по-сле Клі-мен-ту Алек-сан-д-рий-ско-го Алек-сан-д-рий-ське ог-ла-сі тель-ве (ка-те-хі-зи-че-ське) уч-ще (див. так-же Алек-сан-д-рий-ська шко-ла). Коло пре-по-да-ває-мих їм на-ук був, ве-ро-ят-но, дос-та-точ-но ши-рок, але в цен-тре стоячи-ло бо-го-сло-віє , це-чи-ком ос-но-ви-ваю-ний-ся на изу-че-ванні і тол-ко-ва-ванні Свя-щен-но-го Пі-са-ня. Для бо-леї глу-бо-ко-го по-сти-же-ня фі-ло-со-фії О. не пре-ри-вая пра-цю-ти в вчи-ли-ще, дек. років слу-шал лек-ції Ам-мо-ня Сак-ка-са - вчи-ті-ля Пло-ти-на. Пре-по-да-ва-ня О. в Алек-сан-д-рий-ської шко-ле при-ніс-ло йому ши-ро-ку з-вест-ність як сере-ді хри-сти-ан, так і сере-ді об-ра-зо-ван-них язичіє-ні-ков, хо-тя ряд його ідей, ві-ді-мо, ви-кликав оп-по-зи-цію в цер-ков-них кру -гах. Ок. 230 О. бу-ду-чи в Па-ле-сти-ні, був ру-ко-по-ло-дружин в пре-сві-ті-ри дво-ма ме-ст-ни-ми епі-ско-па -ми (Алек-сан-дром Ії-ру-са-лим-ським і Фе-ок-ти-стом Ке-са-рий-ським) без со-гла-ся єп. Алек-сан-д-рий-ско-го Ді-міт-рія, що ви-зва-ло кон-флікт. У ре-зуль-та-ті ре-ше-ні-ем двох по-ме-ст-них со-бо-рів в Алек-сан-д-рії О. був ли-Шен свя-щен-ст-ва, пре-по-да-ва-ня і через гнаний з хри-сти-ан-ської про щі ни Алек-сан-д-рії. Вся даль-ней-Шая його життя про-йшла в Ке-са-рії Па-ле-стин-ської, де він відкрив шко-лу по об-раз-цу Алек-сан-д-рий-ско-го уч- ща. З його вчених-ні-ков най-бо-леї через вагу-тен свт. Грі-го-рий Чу-до-тво-рец. на-пі-сав-ший «За-Хваль-ве сло-во Орі-ге-ну», со-збе-нив-шиї-ся до-ни-ні. Під ча-ма го-ні-ний при імп. Де-ції (250) О. був схва-чен і під-верг-нут жес-то-ким пит-кам, але не від-рёк-ся від хри-сти-ан-ст-ва. Незаба-ре по-сле це-го го-ні-ня за-кон-чи-лись, і він був від-пу-щен на сво-бо-ду, але че-рез дек. років Скон-чал-ся.
О. був са-мим пло-до-ві-тим цер-ков-ним пі-са-ті-лем до-ні-кей-ської епо-хи, ко-ли-че-ст-ть на-пі-сан -них їм про-з-ве-де-ний не бу-ло з-вест-но уже в 4 ст. (Від 1000 до 6000 з-чи-ні-ний), Ії-ро-ним Бла-дружин-ний по це-му по-по-ду вос-клі-цал: «Хто міг ко-ли-ні-будь настільки ко про-честь, як-ко він на-пі-сал? »до-ни-ні со-збе-ні-лась толь-ко ма-гавкоту частина цих со-чи-ні-ний, в ос-новий- ном - їх лат. пе-ре-во-ди, ви-пол-нен-ні блж. Ії-ро-ні-мом і Ру-фі-ном Ак-ві-лей-ським. Біль-ШОЕ зна-че-ня име-ет з-збе-нив-ший-ся сб-к ви-дер-жек з про-з-ве-де-ний О. на грец. яз. під назв. «Φιλο κ αλ ί α» ( «Доб-ро-то-лю-біє»), ство-да-ня ко-то-ро-го тра-ді-ци-он-но при-пи-си-ва ет-ся свя-ти-ті-лям Ва-сі-Лію Ве-ли-ко-му і Грі-го-рію Бо-го-сло-ву. од-на-ко ряд суч. ис-сле-до-ва-ті-лей з-мені-ва-ють-ся в їх ав-тор-ст-ве. Осо-бою ме-сто в літ. на-сле-дии О. за-ні-ма-ють «Гек-за-п-ли» (грец. 'Εξαπλ ᾶ - 6 стовп-цов) - праця по біб-лей-ської тек-сто-ло-гии , со-стоячи-щий з 6 стовп-цов (від-сю-да і його назв.). В стовп-цах б-ли да-ни разл. вер-сії Вет-хо-го За-ве-та: 1) євр. текст, 2) його грец. транс-кріп-ція, 3) грец. пе-ре-вод Ак-ві-ли. 4) пе-ре-вод Сім-ма-ха, 5) текст Сеп-туа-гін-ти, 6) пе-ре-вод Фео-до-тіо-на. Цей ог-ром-ний по об'єк-е-му працю в єдиний-ст-вен-ном ек-зем-п-ля-ре збе-Ніл-ся в Ке-са-рий-ської б-ке і ні ра- зу ні пів-но-стю пе-ре-пі-сан. Ни-ні від не го со-збе-ні-лись лише ма-круглі фраг-мен-ти. Гл. за-да-чий тру-да б-ло пре-дос-та-вити кор-рект-ний текст Вет-хо-го За-ве-та для його упот-дит-ле-ня в хри-сти-ан- ських церк-вах. Най-біль-шиї рас-про-стра-ні-ня по-лу-чіл стіл-Бец з тек-стом Сеп-туа-гін-ти.
Ос-нов-ної мас-сів в на-сле-дии О. со-ставши-ля-ють ек-зе-ге-тич. зі-чи-ні-ня, ко-то-які під-раз-де-ля-ють-ся на 3 ка-те-го-рії: схо-ща, го-ми-ща (про-по-ве ді, бе-се-ди) і тол-ко-ва-ня (кому-мен-та-рії). Схо-ща поч-ти не з-збе-ні-лись. Го-ми-ща пред-став-ле-ни до-ста-точ-но біль-шим ко-ли-че-ст-вом про-з-ве-де-ний - ни-ні їх на-вва-ти -ва-ет-ся 279, з ко-то-яких 21 про-по-адже дош-ла в грец. ори-ги-на-ле. В ос-н. це про-по-ві-ді на разл. кни-ги Вет-хо-го За-ве-та ( «Про-по-ві-ді на Кні-гу про-ро-ка Ії-ре-ми Академії», «Про-по-ві-ді на Кні-гу б-ку »,« Про-по-ві-ді на Кні-гу Іс-хід »і ін.); з но-во-за-вет-них дер-ми-лий з-збе-ні-лось 39 «Про-по-ві-дей на Еван-ге-лиє від Лу-ки». З кого-мен-та-ри-їв О. дош-ли в бо-леї або ме-неї пів-ном ви, мовляв, «Тол-ко-ва-ня на Кні-гу Пес-ні Пес-ній Со-ло -МО-на »,« Тол-ко-ва-ня на Еван-ге-лиє від Мат-фея »,« Тол-ко-ва-ня на Еван-ге-лиє від Іо-ан-ну »і« Тол ко-ва-ня на По-сла-ня до Рим-ля-нам ». Як тол-ко-ва-тель Свя-щен-но-го Пі-са-ня О. стре-мил-ся об-на-ру-жити у всіх свя-щен-них тек-стах ду-хов-ний сенс , що годину-то при-во-ді-ло його до пре-ні-б-ре-же-нию смислі-лом бу-до-валь-ним. Тен-ден-ція до су-гу-бо іно-ска-за-тель-но-му ( «ана-го-гі чого ско-му») тол-ко-ва-ню по-зво-ля ет НЕ-ко-то-рим ис-сле-до-ва-ті-лям уп-ре-кати О. в «ек-зе-ге-ти-че-ському про-з-під-ле», хо- тя ряд кон-крет-них із '-яс-ні-ний їм працю-них місць Пі-са-ня пред-став-ля-ет НЕ-со-мнен-ний-ті-рес. З ін. Про-з-ве-де-ний О. ви-де-ля-ет-ся трак-тат «Про на-ча-лах». Його грец. текст, за ис-лю-че-ні-ем НЕ-скільки-ких фраг-мен-тов в «Доб-ро-то-лю-біі», уте-Рян, пів-но-стю трак-тат з-хра -ніл-ся лише в лат. пер. Ру-фі-на. У нас-Неш-ньому ви-де він під-раз-де-ля-ет-ся на 4 кни-ги, з ко-то-яких по-слід-ня поч-ти пів-но-стю по-свя- ще-на тео-рії ек-зе-ге-зи біб-лей-ської. У пер-вих 3 кни-гах зро-ла-на по-пит-ка дати об-щий нарис вчених-ня про Бо-ге, твар-ном мі-ре і ра-зум-них су ще ст-вах . Трак-тат яв-ля-ет-ся са-мим ос-по-ри-мим со-чи-ні-ні-му О. по-скільки-ку в ньому най-бо-леї рель-еф-но перед- ставши-ле-ни його осн. Ні-ор-то-док-саль-ні ідеї. У 1941 в егип-ті (біля се-ле-ня Ту-ра) б-ла най-де-на «Бе-се-да Орі-ге-на з Ге-рак-ли-дім», пред-став- ляю-щая з-бій сте-но-гра-фіч. за-пись бо-го-слів-ско-го дис-пу-та, з-сто-яв-ше-го-ся в 244-249 в пров. Ара-вия. Хо-тя ру-ко-пись цієї за-пі-сі кілька ис-пор-че-на, її со-дер-жа-ня по-зво-ля-ет ус-та-а-вить, на-скільки- до ак-ту-аль-ни-ми для хри-сти-ан-ської мис-ли 3 ст. яв-ля-лись по-про-си хри-сто-ло-гии і ан-тро-по-ло-гии. У фраг-мен-тар-ном со-стоячи-ванні з-збе-ні-лись з-чи-ні-ня О. «Про вос-кре-се-ванні» і «Стро-ма-ти». Зна-чит. ме-сто в ис-то-рії хри-сти-ан-ської апо-ло-ге-ти-ки за-понял працю О. «Про-тив Мета-са (Кель-са)», по-свя-щён -ний оп-ро-вер-же-нию ан-ти-хри-сти-ан-ско-го со-чи-ні-ня пла-то-ні-ка Мета-са (Кель-са) «Іс-тин -ве сло-во », на-пі-сан-но-го ок. 176-180. Оп-ро-вер-гаю осн. ті-зи-си Мета-са, О. за щі ща-ет гл. по-ло-же-ня хри-сти-ан-ско-го ве-ро-вчених-ня: хри-сто-ло-енергію, вчених-ня про спа-се-ванні, ан-тро-по-ло- гію і вчених-ня про вос-кре-се-ванні. До нрав-ст-вен-но-прак-тич. зі-чи-ні-ні-ям О. від-но-сят-ся «Уве-ща-ня до му-че-ні-чо-ст-ву», в ко-то-ром му-че-ні- че-ст-во за хри-ста рас-гля-ри-ва-ет-ся в ка-че-ст-ве вис-шей хри-сти-ан-ської доб-ро-де-ті-ли, і « Про мо-літ-ве », де під-чёр-ки-ва-ет-ся, що мо-літ-ва дей-ст-вен-на лише при на-ли-ності чис-то-ти жит-ні мо ля-ще-го-ся, та-ет-ся крат-кое тол-ко-ва-ня мо-літ-ви «От-че наш».
З-глас-но за-ме-ча-нию ар-хі-ман-д-ри-ту Кі-пріа-ну (Кер-ну), О. яв-ля-ет з-бій «круп-ней-ше -го бо-го-сло-ва всіх ча-Мен »,« бо-го-сло-ва по пре-иму ще ст-ву », він, по су-ти, на-ме-тил все ті про -бле-ми, ко-то-які ста-ли пред-ме-те рас-смот-ре-ня позд-ней-шей бо-го-слів-ської мис-ли. Вме-сте з тим бо-го-слів-ські поглядом-ди О. ха-рак-те-ри-зу-ють-ся сме-ше-ні-му еле-мен-тів хри-сти-ан-ско- го ве-ро-вчених-ня з ідея-ми, вос-хо-дя-щі-ми до тра-ді-ції пла-то-низ-ма і гно-сти-циз-ма.
У вчених-ванні про Бо-ге і Трої-це О. при-дер-жи-вал-ся впол-ні ор-то-док-саль-них для сво-його ча-ме-ні поглядом-дів: при- зна-вал три Іпо-ста-сі та оди-ве Бо-же-ст-во, у не-го при-сут-ст-ву-ет ідея оди-но-су-щія (хо-тя сам тер-мін «оди-но-су-щие», при-ня-тий толь-ко в 325 I Все-льон-ським со-бо-ром, він не ис-поль-зо-вал). У той же вре-мя О. при-сущ оп-ре-де-льон-ний су-бор-ді-на-ціо-нізм. по-ня-тя «Бог» з ар-тик-лем (ὁ Θε ός) при-ме-ня-лось їм толь-ко до От-цу, то-гда як Син обо-зна-чал-ся про-сто як «Бог» (Θε ός). Ви-ска-зи-ва-лась так-же думка про веч-ном ро-ж-де-ванні Си-на від От-ца (під-ра-зу-ме-ва-ет-ся не з-вер- Шен-ний акт, а для-ний-ся ро-ж-де-ня). За срав-ні-нию з ура-ні-ем про пер-вих двох Лі-цах Трої-ці вчених-ня про Св. Ду-хе ос-та-лось у О. як і у біль-шин-ст-ва до-ні-кей-ських бо-го-сло-вов, де-таль-но не раз-пра-цю-тан-ним. По-поза раз-ли-ність Осіб, з-глас-но О. про-яв-ля-ет-ся сле-дую-щим про ра зом: дей-ст-віє От-ца про-сти-ра -ет-ся на все б-тя, дей-ст-віє Си-на - на ра-зум-ні ство-да-ня, а дей-ст-віє Св. Ду-ха - на Цер-ковь і її чле -Новий, об-ра-чаплі т. о. як би 3 кон-цен-Тріч. кру-га. Хо-тя О. при-зна-вал про-щий хри-сти-ан-ський ті-зіс про Со-тво-ре-ванні мі-ра з ні-чо-го (ex nihilo), цей ті-зіс встуила -пал у не-го в про-ти-по-ре-ність з іде-їй про те, що Бог як тво-рец не міг не бути творить-цом, а по-то-му тво-рить веч-но. У ще біль-шиї про-ти-по-ре-ність з хри-сти-ан-ським ве-ро-вчених-ні-му встуила-па-ет кон-ціп-ція О. перед- по-ла-гаю -щая, що пер-по-на-чат ко-но Бо-гом б-ли ство-да-ни «уми», або «ду-хи», рав-ні ме-ж-ду со-бій, про-ла -даю-щие сво-бод-ної по-лей і со-ставши-ляю щие НЕ-кую мета-ність і єдиний-ст-во ( "не-біс-ву Цер-ковь»). Ук-ло-ні-ня сво-бод-ної по-чи цих «умів» від Бо-га при-ве-ло НЕ-ко-то-яких з них до па-де-нию, і сте-пень це- го па-де-ня оп-ре-де-ля-ет ог-руб-ле-ня їх ті-лес-ної обо-лоч-ки, пер-по-на-чат ко-а бувши-ший тон-чай- шей або ефір-ної. У ре-зуль-та-ті та-ко-го до-світ-но-го па-де-ня і по-яв-ля-ють-ся че-ло-ве-че-ські ду-ши, як би «ох-ла-дів-шие» в сво-їй люб-ві до бо-гу, а так-же разл. «Чи-ни» бе-сов. Ця ідея пред-су ще ст-во-ва-ня душ до-пус-ка-ет од-но ис-лю-че-ня: пред-су ще ст-ву-щий «розум», або ду-ша, Хри-ста, в від-ли-ність від про-чих че-ло-ве-че-ських душ, не па-ла, пре-б-вая в не-рас-тор-жи-мом єдиний -ст-ве з Бо-гом. Єдін ст у пред-су ще ст-ву-щей ду-ши Хри-ста і Ло-го-са ста-вить по-прос про суб'єктів незалежно-ек-ті по-пло-щі-ня, на ко -то-рий яс-но-го від-ве-та у О. немає. У хри-сто-ло-гии О. про-скаль-зи-ва-ет оп-ре-де-льон-ва до-ке-ти чого скаю тен-ден-ція (див. До-ке-тизм ), по-скільки-ку він вва-тал, що плоть Хри-ста об-ла-да-ла свій-ст-вом ка-мовити-ся ка-ж-до-му з ок-ру-жаю-щих Його лю-дей в разл. ві-де, со-від-вет-ст-вен-но сте-пе-ні його ду-хов-но-го зо-ня. Спа-се-ня пад-ше-го че-ло-ве-че-ст-ва осу ще ст-в-ля-ет-ся в но-во-за-вет-ної Церк-ви, ос- но-ван-ної Хри-стом, че-рез її та-ін-ст-ва. При цьому ЕКК-ле-ЗіО-ло-гія і вчених-ня про та-ін-ст-вах О. під-роб-но не раз-ра-ба-ти-ва-лись. Осо-бен-но біль-шою на-кал спо-рів як в про-ну ло му, так і в на-стоячи-щем ви-зи-ва-ет ес-ха-то-ло-гія О. в пер-шу оче-гу його теорія все-про-ще-го апо-ка-та-ста-сі-са ( «вос-ста-нов-ле-ня всіх»). З-глас-но цієї ги-по-те-зе, ве-ли-чай-шиї мі-ло-сер-дие Бо-жиє не до-пус-ка-ет, що-б зло в якому-небудь його ви-де міг-ло су ще ст-во-вать веч-но, а по-це-му в кон-це вре-Мен Бог вос-ста-но-вит всіх без ис-лю-че-ня - ве-ли-ких Греш-ні-ков, бе-сов і діа-по-ла в їх пер-по-на-чат ко-ном со-стоячи-ванні. Ця ги-по-те-за встуила-па-ла в кар-ді-наль-ве про-ти-по-ре-ність і з ура-ні-му Хри-ста, і з Пре-да-ні-ем церк-ви, а по-то-му б-ла від-торг-ну-та хри-сти-ан-ським ство-на-ні-му.
Ні-ор-то-док-саль-ні ідеї О. впо-слід-ст-вії б-ли раз-ві-ти його по-сле-до-ва-ті-ля-ми, що при-ве-ло до віз-ник-но-ве-нию т. н. ори-ге-ні-ст-ських спо-рів, про-хо-дів-ших в 2 ця-па: в са-мом кін. 4 в. вони вспих-ну-ли в егип-ті, в сер. 6 ст. - в Па-ле-сти-ні. У ре-зуль-та-ті кричи-ге-нізм як єресь був осу-ж-Ден Цер-ко-в'ю на V Все-льон-ському со-бо-ре і по-сле-дую-щих Все-лен- ських со-бо-рах.