коли сиджу за роботою
біля комп'ютера,
а собака лежить на колінах # 151;
іноді не дивлячись піднімаю її під передні лапи, притискаю до себе,
кажу їй: Дура ти, дура.
а зараз, не відриваючи очей від екрана, # 151; машинально знову підняв її,
притиснув,
кажу їй: Дура ти, дура, # 151;
потім подивився:
а на рівні особи її хвіст і попа (мабуть, лежала навпаки),
і адже навіть не пискне.
Висить догори дригом.
ось так і нас бог підніме
незрозуміло за що
Я називаю свою течні суку # 151; то хлопчиком, то кошеням,
напевно, їй неприємно, але це вже неважливо:
їй буде одинадцять років, а мені буде # 151; 48,
коли я залишуся жити, а собака помре (одного разу).
Але поки ти ще жива і у тебе # 151; перша в житті тічка,
я ходжу за тобою з білою наволочкою # 151; і всюди, де встиг, підстильному.
А між іншим, собача кров # 151;
спочатку дрібна, ніби січка,
а потім # 151; виноград роздавлений, темно-червона і густа.
# 133; До слова сказати, цей жах чоловіки перед
жіночої Регул, слабкістю # 151; і всіма кровними їх справами
дуже забавно виглядає: я ношу її, суку бідну,
немов підбитого лебедя, під Аустерліцем пораненого # 133;
А вона звісивши голову, дивиться мені на черевики,
брехлива, дурна, чорна і чомусь сама розгублена.
# 151; Ну що, # 151; кажу, # 151; кошеня? довго маніпулювати
збираєшся? бруднити мені джинси вуличні, плямувати мені вірш # 151;
цієї своєї ідіотської залізної жертовною кров'ю? # 151;
Собака зітхає тяжко і я вже # 151; капітулював.
Тому що я сам вважаю
її # 151; своєї останньої любов'ю.
Ну а остання любов # 151; вона адже завжди така.
Одного разу вона спала (трьох місяців з чимось від роду)
і раптом завила, задзявкав, як ніби-то наздоганяючи
небесного сенбернара, величезного, ніби хмара.
А я подумав, що ось # 151; розсиплеться на порох собачка,
але ніколи не зможе мені розповісти, яка
була у них там, в небесах, # 151; весела швидка стрибка
і чого вона так завила, в небесах його наздоганяючи.
Але все, що людина бурмоче, бачить у снах, співає # 151;
все він потім переказує # 151; в словах, прийнятих до вживання.
Так середньовічної черниці був сліпуче Той
в середньовічній сорочці, а не голенький, як рослина.
Тому вранці # 151; сьогодні # 151; випав твій перший сніг,
і я сказав тобі: Хлопчик, підемо погуляємо.
Але хлопчикові боляче дивитися на весь цей білий світ.
І ти побігла за мною. Чорна, як кома.
# 151; Взагалі-то я кличу її Чуней, але по пачпорт вона # 151; Жозефіна
(Батьки її # 151; Лайма Даксхунд і Тауро Браун з Зеленого міста),
тому я часто їй кажу: Жозефіна Тауровна,
навіщо ти Нассау в передпокої, і як це все називається?
# 133; Якщо чесно, все смерті, чужі хвороби, проводи
мене вже сильно дістали # 151; я відчуваю себе ісчервлённим.
Тому я збираюся жити з Жозефіною Тауровной, з Чуней Петрівною
в зеленому засніженому місті, повільному як сніготанення.
А коли справжня смерть, як вітер, за нею прийде,
і на велику просушку візьме # 151; як маленьку іграшку:
дурне тільце її, прохолодні довгі вуха,
боягузливе серце і голий гарячий живіт # 151;
тоді # 151; я ляжу спати (вперше не з тобою)
і раптом присниться мені: пустельна дорога,
собачий гавкіт і самотній виття # 151;
і хитра велика морда бога,
як сенбернар, схилиться наді мною.
Прокинутися в 147 років, прочитати смс:
«Здрастуй, мій обпалює хлопчик»,
подивуватися, перепитати: # 151; Чому обпалює? # 151;
отримати очевидну відповідь: «тому що ти мене обпалюєш»,
і навіть не здивуватися, що тебе називають на ти.
# 151; Господи, скільки вас було,
і хоч би одна собака
зробила відрахування в мій пенсійний фонд.
Цього літа мені всі казали: оголошуй війну, збирай своє військо! # 151;
ну ось я і зібрав: три з половиною каліки.
# 133; Але так уже сталося, що днем
ми з Чуней купили ялинку,
саму зимову ялинку, зрубану навіки.
Тут-то все стали її наряджати: і Саша повісив кулька, і Сеня повісив кульку,
а я взяв сріблястий Урал (я думав, що це річка) і теж повісив,
як ніби змію зі сталі, так # 151; щоб кулі засяяли,
і щоб вогники вокзалів заблищали на гілках цих.
# 151; Ось це буде свято! # 151; я думав. Але щоб по-хорошому,
то краще б # 151; з вічним снігом, з кучугурами над головою # 133;
І не біда, що я Чуні
намазав смердючою маззю
її паршиві вуха
і пахне вона # 151; калошею
(Так, саме: звичайної # 151; радянської старої калошею), # 151;
Але ці чотири роки # 151; ми були втрьох з тобою.
# 133; Я прокидаюся вранці в ліжку, обважнілий,
все жахливо болить:
шия, спина, руки.
# 151; Якого хріна, # 151; питаю, # 151; мучити мене любов'ю,
коли мені треба про пенсії # 151;
думати.
(Бажано персональної).
# 151; До побачення, # 151; кричать на майданчику один на одного сусідські діти.
До побачення, # 151; я відповідаю.
І дійсно «до побачення».
Тому що з ранкової ялинкою, з найкращою ялинкою на світлі
не буває насправді ні прощання, ні розлуки.
Ну, а в сутінках (хоч я, звичайно, знаю, що в сутінках спати не можна)
я забираю з собою на ліжко собаку
і тебе до себе забираю:
два тепла, шебуршащіхся поруч,
шумно думаючих тепла
(Досить тупуватих, треба сказати, тепла)
це занадто смішно для щастя # 151; і я, здригаючись, засинаю.
# 133; Подивися, скільки різної нісенітниці, дурниці золотий і ошатною,
висить на убитої ялинці: обліпиха, Урал, Алтай,
і Росія висить на гілці, і синій куля Амстердама,
і двірник шкребе лопатою, і яблуко # 151; Індокитай.
Добре, що ще на світі
залишається # 151; так ялинок багато
(Та й якщо трохи залишилося): одиноких, подвійних, потрійних.
Як сказав Сашин тесть перед смертю: # 151; Дайте ложечку Нового Року
(Ось саме так і сказав «дайте ло-жеч-ку нового року»),
приклався до шипучою ложці, переконався # 151; і затих.
По-моєму, чудово. # 151; По-моєму, все # 151; чудово,
і те, що помремо # 151; чудово, і те, що живемо # 151; добре.
# 133; на ялинці висить і гойдається вухаті ваша світлість,
щеняча наше світлість, доведене різдво.