Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити креди-тору в разі невиконання або неналежного виконання обязатель-ства, зокрема в разі прострочення виконання.
2. Відмінні риси неустойки:
• розмір неустойки відомий сторонам вже в момент виникнення зо-зательства;
• неустойка стягується за сам факт порушення зобов'язання, неза-лежно від того, завдані чи реально кредитору збитки;
• можливість для сторін самостійно встановлювати розмір неус-тойка, умови і порядок її стягнення (зрозуміло, з урахуванням законо-давальний обмежень);
• угода про неустойку повинне бути укладено в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання;
• суд вправі зменшити неустойку, якщо вона явно не відповідає послід-наслідком порушення зобов'язання;
• неустойка - це міра цивільно-правової відповідальності.
3. Види неустойки:
• за джерелом встановлення:
- законна, тобто неустойка, певна в законі. Вона застосовує-ся незалежно від того, чи передбачена обов'язок її сплати злагоди-ням сторін. Розмір законної неустойки не може бути зменшений, але може бути збільшений за згодою сторін, якщо закон цього не забороняє;
• в залежності від співвідношення зі стягненням збитків:
- залікова - збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою.
- штрафна - збитки стягуються в повному розмірі понад неустойки;
- альтернативна - на вибір кредитора стягуються або збитки, або неустойка;
- виняткова - стягується лише неустойка, але не збитки.
Кредитор, у якого знаходиться річ, що підлягає переда-че боржникові або особі, вказаній боржником, вправі в разі невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків утримувати її до тих пір, поки відповідне зобов'язання не буде виконано. Утримання речі можуть забезпечуватися також вимоги, хоча і не пов'язані з оплатою речі або відшкодуванням через держек на неї і пов'язаних з нею інших збитків, але віз-нікшего з зобов'язання, сторони якого діють як підприємці.
Як видно, право утримання речі застосовується ретентор (особою, що утримує річ) до порушника його прав самостійно-тельно, без звернення за захистом права до компетентних государ-тиментом органам. Тому саме легальне визначення дає ос-вання для віднесення права утримання до різновиду заходів оперативного впливу, а саме до заходів оперативного впливу, пов'язаних із забезпеченням зустрічного задоволення.
Функції права утримання зводяться до вирішення двох завдань:
а) забезпечення і стимулювання належного виконання боржником відповідного грошового зобов'язання;
б) компенсація грошових вимог кредитора (ретентора) з стоїмо-сті утримуваної речі в обсязі і порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст. 360 ЦК).
Право утримання зберігається при переході права на утримувану річ до третіх осіб. Відповідно до п. 2 ст. 359 ЦК кредитор може утримувати знаходиться у нього річ, незважаючи на те що після того, як ця річ надійшла у володіння кредитора, права на неї придбані третьою особою.
За змістом функцій, визначених чинним зако-ством, право утримання можна поділити на два види:
• загальногромадянське, що використовується для забезпечення виконання зобо-нізацією, суб'єктами яких можуть бути як підприємці, так і особи, які не є такими;
• торгове (підприємницьке), що застосовується з метою забезпечення виконання зобов'язань, обидві сторони (учасники) яких дійства-ють як підприємці.
Підставами виникнення загальногромадянського права удер-жания є:
а) невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати речі;
б) невиконання боржником у строк зобов'язання з відшкодування через держек та інших збитків (ч. 1 п. 1 ст. 359 ЦК).
Вимоги, які можуть забезпечуватися правом утримання, завжди носять грошовий характер.