Як треба сповідатися? Сповідайся, ніби це твій передсмертний час. Сповідайся, немов це останній раз, коли на землі ти зможеш принести покаяння, перш ніж вступити у вічність і стати перед Божим судом, немов це - остання мить, коли ти можеш скинути з плечей тягар довгого життя неправди і гріха, щоб увійти вільним в Царство Боже.
По-перше, кожна сповідь повинна бути гранично особистої, моєї, не якоїсь загальної, а моєї власної, бо вирішується адже моя власна доля. І тому, як би недосконалий не був мій суд над самим собою, з нього треба почати; треба почати, поставивши собі питання: чого я соромлюсь у своєму житті? Що я хочу приховати від лиця Божого і що я хочу приховати від суду власної совісті, чого я боюся? І це питання не завжди легко вирішити, тому що ми так часто звикли ховатися від власного справедливого суду, що коли ми заглядаємо в себе з надією і наміром знайти про себе правду, нам це надзвичайно важко; але з цього треба почати. І якби ми на сповідь не принесли нічого іншого, то це вже була б правдива сповідь, моя, власна.
Якщо людина може прийти на сповідь і сказати: «Не знаю, що говорити», це означає, що людина ніколи не замислювався над тим, чим він міг би (а, отже, мав би) бути, а тільки порівнює себе з вчорашнім днем або з іншими людьми, які так само погані, як і він сам.
Божий суд не полягає в тому, щоб Господь вимірював наші чесноти, щоб Він розцінював нашу досвідченість в предметах віри.
Ми знаємо, що ми не завжди приносимо радість і мир, правду і добро в долю людей; варто окинути поглядом ряд наших найближчих знайомих, людей, які нас так чи сяк зустрічають, і стає зрозумілим, якою є наша життя: скількох я поранив, скількох обійшов, скількох образив, скількох так чи інакше спокусив. І ось новий суд стоїть перед нами, бо Господь нас попереджає: то, що ми зробили одному з малих цих, тобто одному з людей, братів Його менших, то ми зробили Йому.
І, нарешті, ми можемо звернутися до суду євангельським і поставити собі питання: як судив би про нас Спаситель, якби Він подивився - як Він насправді і робить - на наше життя? Останній суд над совістю нашої належить не нам, належить не людям, а Богові, і Його суд нам ясний в Євангелії - тільки рідко вміємо ми до нього вдумливо і просто ставитися.
Поставте собі ці питання, і ви побачите, що сповідь ваша буде вже серйозна і вдумлива.
Коли ми прийдемо на сповідь, нам повинен бути ясний не тільки суд нашої совісті, не тільки суд людський, але і суд Божий. Але ясний не тільки як жах, не тільки як осуд, але як явище цілого шляху і всіх можливостей, які в нас є: можливість стати в кожну мить і бути весь час тими просвітленими, осяяними, радісними духом людьми, якими ми буваємо іноді, і можливість перемогти в собі, заради Христа, заради Бога, заради людей, заради власного нашого спасіння те, що в нас чуже Богу, то, що мертво, то, чого не буде шляху в Царство Небесне.