Йосип Бродський - вірші
На смерть друга
Ім'ярек, тобі, - бо не стане за працю
з-під каменя тебе роздобути, - від мене, аноніма,
як на ті ж справах: тому що і з каменю зітруть,
так і в силу того, що я зверху і, каменю крім,
надто далеко, щоб тобі розрізняти голоси -
на езопівською фені в вітчизні білих головок,
де навпомацки і слух наколов ти свої полюси
в мокрому космосі злих корольків і верескливих сіповок;
ім'ярек, тобі, сину вдовою кондукторші від
то чи Духа Святого, то ль піднятою пилу дворової,
викрадачеві книг, автору найкращої з од
на паденье А. С. в мережива і до ніг Гончарової,
слововержцу, брехунові, пожирач дрібної сльози,
обожнювачу Енгра, трамвайних дзвінків, Асфодель,
білозубою змії в колонаді жандармської кирзи,
одинокому серцю і тілу численних ліжок -
да лежиться тобі, як у великому оренбурзькому хустці,
в нашій бурої землі, місцевих труб пройдисвітові і диму,
розуміти життя, як бджола на гарячому квітці,
і замерзлому на смерть в Парадников Третього Риму.
Може, кращої й нема на світі хвіртки в Ніщо.
Людина бруківці, ти сказав би, що кращої не треба,
вниз по темній річці відпливаючи в безбарвному пальто,
чиї застібки одні й рятували тебе від розпаду.
Марно драхму в роті твоєму шукає похмурий Харон,
марно хтось сурмить нагорі в свою дудку протяжно.
Посилаю тобі безіменний прощальний уклін
з берегів невідомо яких. Так тобі й неважливо.