Етимологічно термін «мораль» походить від лат. mos - «вдача». Інше значення цього слова - закон, правило, припускає-сание. У сучасній філософській літературі під мораллю, як правило, розуміють моральність, своєрідну форму суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з головних способів коригування дій челове-ка в суспільстві за допомогою норм.
Необхідно відзначити, що в історії філософської думки проблема про взаємовідносини моралі і політики Трактове-лась по # 8209; різному. Вона пройшла розвиток від повного заперечення яких би то ні було зв'язків між ними (Н. ді Б. Макіавеллі і Т. Гоббс) до визнання, що мораль і політика можуть бути прирівняні один до одного (моралізаторський підхід). Взаємо-дія моралі і політики різноманітне і багатопланово.
Політична боротьба неминуче супроводжується зіткнемося-веніем моральних установок. Політиці властиві визна-ленна тактика і стратегія, а також закони, порушувати які неможливо безкарно, але разом з тим в свої страте-ські цілі політика включає моральні цінності, таким об-разом, внутрішню моральну орієнтацію.
Політика в тактиці, в виборі засобів і цілей виходить з їх дієвості та доступності, проте не повинна пренебр-гать їх моральної оправданностью. Мораль надає впливав-ня на політику через моральні оцінки і напрямки. Політика теж впливає на мораль, але, як покази-ють багато фактів з вітчизняної історії, в сторону її нехтування.
Всі форми суспільної свідомості, відображаючи єдине суспільне буття і розташовуючи внутрішньої специфікою, взаємодіють між собою. Взаємозумовленість цих двох явищ полягає в тому, що політичні погляди визна-ляють формування і реалізацію моральних норм, так само, як моральні відносини, норми ці сприяють фор-мування політичної свідомості.
Проблему взаємодії політики і моралі можна раз-вирішувати в різних аспектах під різними кутами зору. На-приклад, концепція А. Оболонського досліджує історію Рос-ці в рамках двох фундаментальних традицій, двох взаємовиключних точок зору на світ, в яких відобра-дружини все різноманітні форми людської цивілізації: сістемоцентріцізма і персоноцентризму.
Ці дві форми визначають два етичних генотипу. Глав-ве відмінність між ними знаходиться в протилежності підходів до вирішення моральних конфліктів.
У головних гілках російської народності домінування сістемоцентрістской етики протягом більшості сто тисячоліть її історичного існування необмежено. Про-тівостояніе «суспільство - особистість» навіть не виникало не по тій причині, що була гармонія, що не було протиріч, а тому, що всі питання вирішувалися на користь цілого.
У кожній цивілізації існують свої моральні про-блеми, певні конкретними історичними умо-виями, але всі вони так чи інакше є різні грані-ми загальних моральних проблем людини. Політика, з одного боку, являє собою сферу підвищеного морального ризику, де легко можна спокуситися владою над людьми, пре-майном морального цинізму, лицемірства, брудного полі-тіканства, нерозбірливості в обранні засобів досягнення так-же вельми моральних цілей.
Але з іншого боку, це сфера, де моралізування пре-краснодушное також дуже легко показує свою здійснений-ву марність.
Варто тільки політиці захотіти виховати своїх заблуд-ших підданих в дусі високих моральних принципів, воз-нагороджувати доброчесних і карати порочить-них, як вона стане сприймати себе як найвищу моральну інстанцію, і тут рано чи пізно їй почнуть загрожувати провали, пастки утопічності або навіть приманки тоталітаризму.