Михайло Олександрович Берліоз
Точне судження про Новому завіті:
Ісуса Христа ніколи не було на
Так що не було кому вмирати і
Чи не про кого було Євангелія писати.
Точно так же М. А. Б. переконує Івана Бездомного, що «головне не в тому, який був Ісус, чи поганий, чи хороший, а в тому, що Ісуса-то цього, як особистості, зовсім не існувало на світі і що всі розповіді про нього - прості вигадки, звичайнісінький міф ». Відзначимо, що в булгаковському архіві збереглися вирізки з «Правди» з фейлетонами Д. Бєдного.
Передбачення долі М. А. Б. може бути пов'язане з романом німецького романіста-містика Ернста Теодора Амадея Гофмана (1775-1822) «Еліксир сатани» (1815-1816), де оповідач запрошує Новомосковсктеля розділити його суспільство на кам'яній лаві під покровом платанів: «з томлінням нез'ясованим дивилися б ми з тобою на сині химерні громади гір». Він стверджує, що «наші, як ми їх зазвичай називаємо, мрії і фантазії є, можливо, лише символічним одкровенням суті таємничих ниток, які тягнуться через все наше життя і пов'язують воєдино всі її прояви; я подумав, що приречений на загибель той, хто уявить, ніби пізнання це дає йому право насильно розірвати таємні нитки і схопитися з похмурої силою, пануючої над нами ». Воланд попереджає М. А. Б. про ці «таємничих нитках», над якими людина не має влади: «. Той, хто ще недавно вважав, що він чимось керує, виявляється раптом лежачим нерухомо в дерев'яному ящику, і всі навколишні, розуміючи, що користі від лежачого немає більше ніякого, спалюють його в печі. А буває і ще гірше: щойно людина збереться з'їздити до Кисловодська. дріб'язкова, здавалося б, справа, але і цього зробити не може, тому що невідомо чому раптом візьме - посковзнеться і потрапить під трамвай! Невже ви скажете, що це він сам собою управив так? Чи не правильніше думати, що впорався з ним хтось зовсім інший? »Голова МАССОЛИТа, який заперечує існування і Бога, і диявола і не звик до незвичайним явищам, приречений на загибель, оскільки самовпевнено уявив, що можна нехтувати знаменнями долі. До того ж М. А. Б. так і не дізнався, хто був перед ним на Патріарших.
Епізод з відрізаною головою М. А. Б. має безліч літературних паралелей, починаючи від усікновення голови Іоанна Хрестителя. Тут можна назвати, зокрема, і готичний роман англійського письменника Чарльза Метьюріна (1782-1824) «Мельмот-блукач» (1820), що став важливим джерелом лінії, пов'язаної з приміщенням поета Івана Бездомного в божевільню. У одного з героїв Метьюріна, Стентона, який опинився в психіатричній лікарні, там «виявилися два дуже неприємне сусіда», один з яких постійно виспівував оперні куплети, а інший, прозваний «гарячі голови», весь час повторював в маренні: «Рут, сестра моя, Не спокушай мене цієї телячої головою (тут малася на увазі голова страченого в 1649 р в ході Пуританської революції англійського короля Карла I (1600-1649). - Б. С.), з неї струмує кров; молю тебе, кинь її на підлогу, не пристало жінці тримати її в руках, навіть якщо брати п'ють цю кров ». Під час Великого балу у сатани відрізана жінкою-вагоновожатої голова М. А. Б. перетворюється в чашу, до якої «торкається жінка» - Маргарита. Вона п'є з черепа М. А. Б. кров, яка перетворилася на вино, причому Коров'єв-Фагот переконує Маргариту: «Не бійтеся, королева, кров давно пішла в землю. І там, де вона пролилася, вже ростуть виноградні грона ».
Відрізана голова М. А. Б. змушує також згадати «Голову професора Доуеля» (1925) відомого українського письменника-фантаста Олександра Романовича Бєляєва (1884-1942). Марі Лоран, героїня цієї розповіді, в 1937 р переробленому в роман, бачить в лабораторії професора Керна голову Доуеля, прикріплену до квадратної скляній дошці, причому «голова уважно і скорботно дивилася на Лоран, кліпаючи повіками». У Булгакова на Великому балу у сатани «повіки вбитого піднялися, і на мертвому обличчі Маргарита, здригнувшись, побачила живі, повні думки і страждання очі». Доуеля, як і М. А. Б. спочатку помер (від астми), а потім його голова, як і голова голови МАССОЛИТа, була відроджена, щоб допомагати в диявольських дослідах професору Керну. У «Майстрі і Маргариті» голова М. А. Б. воскресла лише потім, щоб вислухати закінчення докази Воланда, розпочатого загибеллю літератора під трамваєм на Патріарших ставках: «Все збулося, чи не так? - продовжував Воланд, дивлячись в очі голови, - голова відрізана жінкою, засідання не відбулося, і живу я в вашій квартирі. Це факт. А факт - вперта в світі річ. Але тепер нас цікавить подальше, а не цей вже доконаний факт. Ви завжди були гарячим проповідником тієї теорії, що по відрізанні голови життя в людині припиняється, він перетворюється в золу і йде в небуття. Мені приємно повідомити вам, в присутності моїх гостей, хоча вони служать доказом зовсім іншою теорією, про те, що ваша теорія солідна і дотепна. Втім, адже всі теорії стоять одне за одним. Є серед них і така, згідно з якою кожному буде дано по його вірі. І збудеться йому це! Ви йдете в небуття, а мені радісно буде з чаші, в яку ви перетворюєтеся, випити за буття ». М. А. Б. не дано «життя в смерті" не стільки через його невіри (адже на Великому балу у сатани в реальність диявола він, здається, повірив), скільки через те, що після голови МАССОЛИТа, на відміну від майстри, не залишилося на Землі нічого нетлінного. У Бєляєва мозок геніального Доуеля здатний існувати і без тілесної оболонки. А для М. А. Б. життя укладена лише в матеріальних благах, і існування його голови (або душі) без тіла втрачає будь-який сенс.
Збігається і цілий ряд деталей у Бєляєва і Булгакова. Професор Доуеля, прийшовши до тями, бачить, що його голова лежить на кухонному столі, а поруч, на більш високому прозекторському столі спочиває його обезголовлене тіло з розкритою грудною кліткою, з якої вилучено серце. Точно так же в «Майстрі і Маргариті» в прозекторської ми бачимо на одному столі відрізану голову М. А. Б. а на іншому - його тіло з роздавленою грудною кліткою.
Відзначимо, що М. А. Б. в романі виконує функції, схожі з роллю майстра стільця або голови ложі в Масонстві, а один з варіантів розшифровки скорочення МАССОЛИТ - Масонський союз літераторів.