1. Вікові особливості виховання підлітків (на прикладі діяльності вчителя фізкультури)
2. Характеристика принципу міцності, особливості його реалізації на заняттях фізкультурою
3. Поняття про методи виховання, їх класифікація
СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Возрастние особливості виховання підлітків (на прикладі діяльності вчителя фізкультури)
Завданням фізичного виховання дітей та підлітків є правильне фізичний розвиток, зміцнення здоров'я, а також озброєння життєво важливими руховими навичками і забезпечення високої фізичної працездатності.
Вирішальним фактором, що забезпечує нормальний фізичний розвиток школярів, служить фізичне виховання, в якому велике місце займають фізичні вправи.
Під нормальним фізичним розвитком дитини розуміються зміни в будові і функціях організму, притаманні тому чи іншому віку. Показниками є зростання і вага тіла, окружність грудної клітини, стан мускулатури і жировідкладення, кісткова система, постава, життєва ємкість легень, сила стиснення кисті і станова сила, статеве дозрівання.
Індивідуальні характеристики п'ятикласників в своїй сукупності складають своєрідну гаму варіантів розвитку підлітків цього віку: від конфліктного розвитку з яскраво вираженими труднощами в поведінці, через цілий ряд проміжних форм, до відносно спокійного протікання. Незважаючи на всі відмінності між дітьми - настільки великі і яскраві, що здається, ніби їх (відмінностей) більше, ніж подібності, - всі діти проходять один і той же період розвитку. Вони перейшли - одні раніше, інші трохи пізніше - верхню межу молодшого шкільного віку, і більшість з них знаходяться в той період розвитку, який носить назву перехідного до підліткового, а деякі - в власне підлітковому.
Особливістю підліткового віку є те, що саме тоді виникає можливість переходу до нової, вищої форми учбової діяльності (в тому числі і до навчання фізичної культури і спорту), в якій для учнів розкривається її зміст як діяльності по самоосвіти та самовдосконалення, підтверджується і зі боку ставлення до навчання: на перший план починає висуватися прагнення до оволодіння глибокими, справжніми знаннями, хоча б в будь-якої обмеженої області. Перехід від молодшого шкільного віку до підліткового є одночасно перехід до іншої, більш високої форми навчальної діяльності і новому відношенню до навчання, що набуває саме в цей період особистісний сенс.
Ще однією особливістю названого періоду виступає з'являється в цей час почуття дорослості. Крім почуття дорослості у підлітків існує тенденція до дорослості - прагнення бути, здаватися і вважатися дорослими.
При підборі засобів фізичного виховання дітей строго враховуються їх вікові та індивідуальні особливості. Так, в дошкільному віці особлива увага звертається на нескладні форми природних рухів (ходьба, біг, стрибки, метання) і гімнастичні вправи з різними предметами, причому для цього широко використовуються рухливі ігри. У молодшому шкільному віці, продовжуючи paбoтy щодо вдосконалення природних рухів і відповідно ускладнюючи гімнастичні вправи, фіксують увагу на навчанні дітей ходьбі на лижах, бігу на ковзанах, плавання, вводять такі види спорту, як фігурне катання, художня гімнастика, акробатика. В середньому шкільному віці підвищується роль швидкісно-силових вправ, знімаються обмеження у виборі спортивної спеціалізації, зрозуміло, з урахуванням вікових нормативів.
Вікові особливості життєвого розвитку дітей і підлітків строго враховані при складанні програм з фізичного виховання в школі. Так, завданнями програми, призначеної для підлітків 14-15 років, є послідовне підвищення рівня фізичної підготовленості школярів і озброєння їх прикладними руховими навичками на більш високому рівні, ніж в більш молодшому віці.
Навчання учнів середніх класів школи - підлітків має грунтуватися на теорії психічного розвитку підлітка. Теорії психічного розвитку підлітка належить розкрити основне новоутворення цього періоду, пояснити процес його розвитку, вказати джерела, умови і рушійні сили.
Центральне новоутворення розглянутого періоду - виникнення і формування почуття дорослості. Почуття дорослості є новоутворення свідомості, через яке підліток порівнює і ототожнює себе з іншими (дорослими або товаришами), знаходить зразки для засвоєння, будує свої відносини з іншими людьми, перебудовує свою діяльність. Через що виникає почуття дорослості відбувається інтерпретація всього поведінки підлітка.
2.Характерістіка принципу міцності, особливості його реалізації на заняттях фізкультурою
Успішність навчання фізичної культури і спорту в чому залежить від дотримання дидактичних принципів педагогіки: свідомості, активності, наочності, систематичності, доступності, міцності.
Принцип міцності означає закріплення сформованих рухових навичок, збереження високого рівня розвитку фізичних і спеціальних якостей протягом тривалого часу. Умовами забезпечення міцності досягається багаторазовим повторенням вправ у різних поєднаннях і різноманітній обстановці, а також систематичною перевіркою і оцінкою досягнутих результатів.
Відповідно до цього принципу набуті знання, вміння та навички повинні бути міцно засвоєні учнями. Цьому сприяє багаторазове повторення нових вправ в різних умовах роботи. При повторенні вправ в техніку виконання вносяться різні поправки і уточнення - для того щоб в наступних спробах можна було виконати ці вправи значно краще.
Рухові навички вдосконалюються в більш складних умовах виконання і доводяться до високого ступеня досконалості. Відпадає й закріплюється тільки найнеобхідніше, перевірене і має практичну цінність і доцільність. При повторному виконанні вправ для їх закріплення слід завжди звертати увагу на правильне чергування і послідовність роботи і відпочинку.
Коли ми говоримо про принцип міцності засвоєння нового матеріалу, слід мати на увазі, що вивчення нового елемента або фігури обов'язково передують різні допоміжні і підготовчі вправи. Закріплення навичок не повинно бути самоціллю. Навпаки, міцне закріплення підвідних підготовчих і імітаційних вправ може тільки завдати шкоди. Спортсмен в своїй підготовці повинен використовувати всі основні засоби навчання, до яких відносяться загально, підготовчі та імітаційні вправи.
Реалізація принципу міцності полягає в повторенні технічних дій. Їх слід проводити в поступово ускладнюються умовах. Це можуть бути:
- навчальні, навчально-тренувальні та вільні спаринги;
- спаринги з різними по силі, вагою, зростом і ступеня підготовленості противниками;
- при повторенні раніше вивченого прийому слід додавати новий елемент вправи або новий варіант проведення прийому;
- зміна обстановки, при якій проводиться спаринг;
- зміна напрямку виконання технічних комплексів.
Крім того, необхідно регулярно виявляти помилки і недоліки в техніці, інакше може статися закріплення і відпрацювання невірної техніки, виправити яку буде вже досить складно.
Міцність оволодіння навичками немислима без чергування занять і відпочинку для відновлення витрачених сил.
Міцність навчання означає тривале збереження в пам'яті отриманих знань, що формуються навчань і навичок. На тривалість збереження засвоєного матеріалу впливають багато об'єктивні і суб'єктивні чинники, умови навчання, режиму життя, праці і відпочинку учнів. Дотримання цього принципу в навчанні означає необхідність посилення позитивних факторів і зниження ролі негативних.
- необхідно виділяти головне в навчальному матеріалі, то, що відображає найбільш суттєві особливості даного навчального матеріалу. Тільки в цьому випадку в свідомості учня виникне логічна система взаємопов'язаних, взаємозалежних складових частин знань, в яких він буде в змозі виділити суттєві, менш істотні, другорядні і випадкові зв'язки;
- виділене головне повинно бути пов'язано з тим, що той, якого навчають вже знає по темі, що вивчається, інакше головне положення буде ізольовано і втратить значимість для учня;
- досліджувані знання повинні бути включені в систему поглядів і переконань учня, бо тільки в цьому випадку вони стануть його внутрішнім надбанням;
- необхідно в міру можливості забезпечувати постійний зв'язок досліджуваного навчального матеріалу з вправами, тренуванням, практичною діяльністю.
Поряд з такими дидактичними принципами педагогіки як свідомість, активність, наочність, систематичність, доступність виділяють ще й принцип міцності.
Відповідно до цього принципу набуті знання, вміння та навички повинні бути міцно засвоєні учнями. Міцне закріплення навичок здійснюється багаторазовим повторенням виконуваних вправ до повного вдосконалення навичок.
Міцність навчання означає тривале збереження в пам'яті отриманих знань, що формуються навчань і навичок.
Міцність оволодіння навичками представлена чергуванням занять і відпочинку для відновлення витрачених сил.
3.Понятіе про методи виховання, їх класифікація
Метод виховання (від грецького "методос" - шлях) - це спосіб реалізації цілей виховання. Методи виховання є головними засобами, що забезпечують успішність вирішення завдань кожного з компонентів виховного процесу. Традиційно методи виховання розглядають як способи впливу на сутнісні сфери людини з метою вироблення у них заданих метою виховання якостей. Однак таке розуміння не відповідає нашому розумінню виховного процесу, в основі якого лежить суб'єктно-суб'єктний підхід. Під методами виховання ми розуміємо способи взаємодії педагогів і учнів, в процесі якого відбуваються зміни в рівні розвитку якостей особистості вихованців.
Досягнення цілей виховання здійснюється, як правило, в процесі реалізації сукупності методів. Поєднання цих методів в кожному випадку адекватно поставленої мети і рівню вихованості дітей. Кожен метод реалізується по-різному в залежності від досвіду педагога і його індивідуального стилю професійної діяльності.
Методів і особливо різних версій (модифікацій) в педагогічній літературі вказується так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагали лише їх упорядкування, класифікація. Класифікація методів - це вибудувана за певною ознакою система методів. Класифікація допомагає виявити в методах загальне і специфічне, істотне і випадкове, теоретичне і практичне і тим самим сприяє їх усвідомленого вибору, найбільш ефективному застосуванню. Спираючись на класифікацію, педагог не тільки ясно уявляє собі систему методів, але і краще розуміє призначення, характерні ознаки різних методів і модифікацій.
За характером методи виховання діляться на переконання, вправа, заохочення і покарання. В даному випадку загальна ознака «характер методу» включає в себе спрямованість, застосовність, особливість і деякі інші сторони методів. До цієї класифікації тісно примикає інша система загальних методів виховання, що трактує характер методів більш узагальнено. Вона включає в себе методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів.
Можна умовно виділити групи методів прямого і непрямого педагогічного впливу.
Методи прямого педагогічного впливу припускають негайну або відстрочену реакцію учня і його відповідні дії, спрямовані на самовиховання.
Методи непрямого педагогічного впливу припускають створення такої ситуації, таку організацію діяльності, в які включається дитина, при цьому формується відповідна установка на самовдосконалення, на вироблення певної позиції в системі його відносин з вчителями, товаришами, суспільством.
За результатами методи впливу на вихованця можна розділити на два класи:
1. Впливи, що створюють моральні установки, мотиви, відносини, формують уявлення, поняття, ідеї.
2. Впливи, що створюють звички, що визначають той чи інший тип поведінки.
В даний час найбільш об'єктивної і зручною є класифікація методів виховання на основі спрямованості - інтегративної характеристики, що включає в себе в єдності цільову, змістовну і процесуальну сторони методів виховання. В Згідно з цією характеристикою виділяються три групи методів виховання:
1. Методи формування свідомості особистості.
2. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
3. Методи стимулювання поведінки і діяльності
Кожен метод виховання і відповідний йому метод самовиховання відрізняються один від іншого тим, на яку сутнісну сферу людини вони справляють домінуючий вплив.
Класифікація методів - це вибудувана за певною ознакою система методів. Таким чином, методи можна класифікувати виходячи з будь-якого принципу.
Спираючись на класифікацію, педагог не тільки ясно уявляє собі систему методів, але і краще розуміє призначення, характерні ознаки різних методів і модифікацій.
Завдання вдосконалення методів варто постійно, і кожен учитель в міру своїх сил і можливостей її вирішує, вносячи в розробку загальних методів свої приватні зміни, доповнення, що відповідають конкретним умовам виховного процесу.
Оцінити ситуацію, описану в запропонованому завданні і запропонувати будь-який варіант відповіді досить складно, так як в тексті не вказано вік дітей, з якими стався цей інцидент. Саме вік, на мій погляд, є основним фактором при виборі вчителем можливих подальших дій. Так, наприклад, можна припустити існуючі нюанси даної ситуації, при яких найбільш ефективними можуть виявитися будь-які із запропонованих варіантів дій. Так, якщо ситуація сталася в учнів молодшої школи, то досить буде заспокоїти дівчинку і спробувати «провести процедуру знайомства до кінця» - показати як можна познайомитися, розповісти про важливість дружби в житті людини, дати на практиці можливість кожному з групи познайомитися самому і познайомити іншого і т.д.
Якщо ж ситуація відбувається в середніх класах, то на мій погляд, тут крім того, що потрібно заспокоїти дівчинку, доцільно ще буде пояснити добрі наміри однокласників, також важливо знайти час, щоб поговорити окремо з кожним з учасників конфлікту.
У старших же класах виникнення такої ситуації говорить про більш складні проблеми. Так, сам вік учнів свідчить про те, що їх дії усвідомлені, послідовні. Можливо, такі школярі свідомо провокують деякі ситуації, створюють конфлікти.
Однак в будь-якому з випадків вчителю спочатку необхідно провести діагностику - тобто виявити з якою метою діти так вчинили, що передувало цій події, чому так а не інакше відреагувала дівчинка і т.д.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ