Репертуар складався з творів, що входять в загальнодоступний реєстр, розміщений на сайті РАО, і творів або їх уривків, власники прав на які не уклали договір на колективне управління цими правами з ним і не виключили їх з його управління.
Ліцензіат, вважаючи, що в ситуації, що склалася не узгоджений предмет ліцензійного договору, оскільки жодне з фактично використаних творів не могло бути його предметом, а винагороди правовласникам вже перераховані, звернувся з позовом про визнання договору з РАО неукладеним.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача і задовольнив позов, пославшись на те, що договір вважається неукладеним, оскільки сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов (п. 6 ст. 432 ГК РФ).
Суд касаційної інстанції визнав, що висновки судів відповідають обставинам справи та положенням закону, а норми матеріального та процесуального права застосовані правильно, і залишив прийняті у справі судові акти в силі.
Президія ВАС України встановив, що нижчі суди врахували далеко не всі фактичні обставини, скасував прийняті судові акти і направив справу на новий розгляд. Наглядова інстанція обґрунтувала свою позицію наступним чином.
РАО також має право керувати правами тих правовласників, з ким у нього відповідні договори не укладені (крім творів, щодо яких правовласники заявили про їх вилучення з репертуару РАО) і перераховувати правовласникам винагороди, отримані від користувачів - ліцензіатів (п. 3 ст. 1244) .
Державна акредитація РАО дає йому право на здійснення своєї діяльності в інтересах невизначеного кола осіб, що включає всіх правовласників сфери використання оприлюднених музичних творів з текстом або без і уривків музично-драматичних творів.
Також Президія ВАС України вказав, що суди нижчих інстанцій при наявності спору про укладення договору повинні виходити з презумпції розумності і сумлінності сторін (ст. 10 ГК РФ) і оцінювати всі обставини і докази на користь збереження, а не анулювання договірного зобов'язання. Як видно, в цьому спорі жоден суд не врахував цієї правової позиції.
Також суди не досліджували два
З урахуванням всіх наведених вище доводів Президія прийшов до висновку про необхідність скасувати винесені у справі судові акти і направити його на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судової практики по визнанню ліцензійних договорів неукладеними на підставі неузгодження істотних умов, зокрема предмета договору, практично немає.