Величезну роль у всій домарксовськой філософської думки зіграла система об'єктивного ідеалізму Г. Геге-ля. Він створив найбільш розвинену ідеалістичну діалек-тику і з енциклопедичним розмахом накидав відпо-ствующую панораму дійсності. Він продовжив і завершив об'єктивізації діалектики мислення, і про-роблений їм праця стала основним теоретичним источни-ком формування методу Маркса і Енгельса. Якщо Кант виключив вчення про буття зі своєї гносеології «крити
чеського »періоду, то Гегель ототожнив вчення про буття з вченням про пізнання. Воно від цього чимало виграло, хоча, з іншого боку, і був пов'язаний з ще більш глибокими помилками. Свій вигляд діалектика Гегеля і все його вчення набули під впливом філософії історії Фіхте, а також історіософії і натур-філософії Шеллінга, але найбільший стимул відбувався від уроків політичної та культурної історії Німеччини та її сусідів, осмислених їм з позицій класового когось промісса.
1 В. І. Ленін. Повна. зібр. соч. т. 29, стор. 317.
Принципово інакше поставив і розв'язав проблему К. Маркс. Під різними феноменами духовного відчуження він розкрив їх матеріальну сутність - відчуження-ня праці в умовах класово антагоністичних со-ціальних формацій - і вказав на спосіб радикальної ліквідації відчуження - соціалістичну революцію і побудова комуністичного суспільства.
Сказане не перекреслює великих заслуг Гегеля. Він досліджував і упорядкував понад 100 логіко-діалект-чеських понять і простежив дію ряду з них в загальній історії людства, а почасти й природи. Мало таких великих явищ в історії філософії і особливо в історії діалектики, які не притягнув-ли б до себе його уваги і які він не осмислив б зі своєї точки зору. Буржуазні історики фило-Софії нерідко зображають Гегеля ворогом Просвітництва, але це невірно. Він був критиком Просвітництва, але бачив в ньому історично необхідний етап, хоча, як і будь-який інший етап, тимчасовий. З просвітителями Гегеля свя-нази вали загальні для них віра в розум, знання, прогрес. Філософія, за Гегелем, є сувора наука, і в ній немає місця жодному положенню, яке не було б дока-зано, логічно обґрунтоване. Розділяло ж Гегеля з про-светітелям то, що він був ворожий і несправедливий до матеріалізму, вважаючи його вченням «формальним», Агно-стіческій, нездатним до діалектики і взагалі отчуж-
денним. І хоча в критиці метафізичного матеріалізму XVII-XVIII ст. Гегель, був багато в чому має рацію, він воспри-розумів свої відкриття в діалектиці як доказу переваги її нібито над матеріалістичним миро-поглядом взагалі.
У вченні про абсолютну ідею Гегель синтезував Ге-ракліта, Платона і Аристотеля, Спінозу і Лейбніца, Фіхте і Шеллінга. У підсумку він надав абсолюту риси і субстанції, і суб'єкта, і субстрату і вселенської сили, а своєму генеральному принципом «тотожності» буття і мислення - діалектичний характер. У повному, т. Е. Вільному від «відмінності», вигляді він постулював цей прин-цип віртуально тільки для початкового пункту системи, а актуально тільки для її кінця. Of цього, однак, не зникає ні ідеалізм Гегеля, ні викликаний ідеалізмом розлад між методом і системою, який яскраво вияв-живається в замиканні системи в «кільце». Це замикаючи-ня припиняє подальший розвиток системи, а на метод накладає деформують його кайдани.
Розлади в міркуваннях Гегеля проявляється і в питан-сах пізнавальної оцінки формальної логіки і виска-зиваній виду «є і не є». Вся справа тут в двойст-кої трактуванні Гегелем розумового мислення, кото-рої виступало у нього то як парафразу метафізики (і тоді він пише про «розсудливості» матеріалізму), то як початковий момент діалектичного відносини думки до об'єктивності (і в цьому випадку воно виявляється «конеч-ний» діалектикою спеціальних наук і природи) '. Харак-теристику «розумового» отримує у Гегеля поверхност-ве, суб'єктивне, буденне і взагалі відчужене з-знання. Повної визначеності в трактуванні розуму у Гегеля немає, а значить, немає і однозначності в тлумаченні формальної логіки, оскільки «формальне» і «расу-дочно» для Гегеля - синоніми.
ня її як супротивника розумного мислення, проте іноді Гегель заперечує формальну логіку саме таким чином. Але в інших випадках він допускає її застосування в домашньому побуті і початкове навчання і при підго-товки до занять спеціальними науками. Діалектика нижчого і вищого розкривається Гегелем і з іншої сторо-ни, коли він визнає, що «як в теоретичній, так і в практичній області можна досягти твердості і визна-ності без допомоги розуму» '. Іншими словами, ра-циональность формальної логіки зберігається в діалек-тику. І сам Гегель, як правило, дотримується формальну логіку, хоча його логічна мова, як показують новей-шие дослідження, був багатшим мови її класичних дво-значних обчислень.
Відмінністю діалектичного «зняття» від формально-логічної негації визначається той факт, що на ділі зіткнення між діалектичним законом загальної суперечливості і формально-логічних законів непро протиріч немає, бо вони виростають з різних сторін дей-ствительности. Всі речі мають відносно стійкості-вим буттям, хоча вони і змінюються, так що «розуміється в такому сенсі розум виявляє свою присутність у всіх взагалі областях предметного світу» 2. Висловлюючи-ня виду «є і не є», якщо входить в них заперечення діалектичне, є записом діалектичного про протиріч (а не його дозволу!), але тоді вони не нару-шают формальної логіки. Якщо ж вони містять в собі формальнологических заперечення, то вони порушують фор-мальную логіку, діалектики ж просто не зачіпають, хоча в кращому випадку можуть на неї натякати.
Однак Гегель іноді помилково розумів подібні висловлювання як дозвіл діалектичного протидії речия, т. Е. Ототожнював діалектичний синтез з логи-чеський сумою, кон'юнкція його сторін. У цих випадках Гегель відходив від своїх же діалектичних принципів, оскільки протиріччя замість дозволяючого (синтези-рующего) руху «вперед» як би застигало на місці. Це відбувалося і тоді, коли Гегель схилявся до тези про «беззмістовності» формальної логіки і протипожежні-представляв їй поняття, які настільки змістовні,
Ідеалістичний принцип тотожності буття і Перемишль-ня, протилежний матеріалістичної теорії відо-вання, завадив Гегелем послідовно реалізувати діалектику форми і змісту, формальної і діалек-ної логіки, розуму і розуму. Але загальні його пові-ражения про цю діалектику були плідні, і його ме-тодологіческій ідеал «розумовий розум або розумний розум» 1 повинен лягти в основу сучасного наукового пізнання, як і принципи єдності логічного, і істо-рического і сходження від абстрактного до конкретного .
Гегель висунув плідну, але односторонній принцип діалектичного тотожності теорії пізнання, діалектики і логіки. Глибока його віра в філософську науку і визнання ним «розумової» діалектики в нау-ках про природу вели до дослідження на основі цього прин-ципу взаємодії між філософією, методом і спе-соціальними дисциплінами. Ідеалізм не дозволив «науці наук» піти далеко цим шляхом і перетворив взаємо-дія в тотожність, далеко не завжди діалектична. З усіх спеціальних наук тільки на матеріалі матема-тики Гегель розкрив дійсно тонкі діалектичні співвідношення. Втім, він зробив те ж саме і з фор-мальної логікою, але поставився до своєї праці непоследова-кові: з одного боку, він, як і Кант, використовував всі її основні класифікації і включив їх в рубрики сво-його вчення про суб'єктивне поняття , а з іншого - проти-вопоставіл ці результати тієї науці, якої він був ними зобов'язаний. І все ж діалектичні здогадки, постановки проблем і просто порушені ним питання відкривали двері в майбутнє теорії пізнання, і цим Гегель був зо-зан своєму великому вченню про протиріччя.
Багатолика роль протиріч була глибоко почувст-Вована Гегелем. Вони і рушійна сила розвитку, і досл-вання на його шляху, і вогненна купіль пізнання. Наука рухається вперед через протиріччя і завдяки їм, але вона стверджує себе і завойовує наступний етап про- гресу тільки тоді, коли долає їх бар'єр, т. Е.
1 Г. Гегель. Соч. т. V, стор. 4.
1 Г. Гегель. Соч. т. I. М. - Л. 1929 року, стор. 132. 2 Там же, стор. 133.