А що Макаревич? Мужик як мужик
ЇЇ ПАПА мріяв, щоб донька стала стюардесою. «Лапа, хоч за кордон подивишся», - говорив він. Але Лапа (вона ж Ксенія Стриж) пішла в актриси, а стала відомою як тілі і радіоведуча.
Хоча півтора сезони пропрацювала в театрі-студії і була зіркою мікрорайону, в якому він знаходився. Але це був кризовий 1988 рік, і якщо в залі заповнювався 50 місць зі ста - це вважалося великим щастям. Врешті-решт мені все набридло, і я пішла з театру. Два місяці була безробітною, а потім в моєму житті з'явилося радіо.
У дітей не з театральних сімей присутній романтичне уявлення про професію. А у мене ніколи не було ілюзій, тому що з дитинства пропадала за лаштунками Театру ім. Вахтангова, в якому працював батько. Ось, скажімо, навіщо я буду бігати за автографом Плятта, якщо дядько зростання сьогодні прийде до
нам в гості? Для мене це було буденно.
І до театрального інституту я ставилася як до школи життя. Щоб позбутися від комплексів, навчитися говорити. Це вуз загального розвитку, як музична школа або вивчення іноземних мов. Ось мама моя, царство їй небесне, отримала в подарунок крем, що не перевела, для чого він, і на ніч обличчя намазала. Прокидається вранці: брови на подушці валяються, вії через одну залишилися. Крем виявився для видалення волосся.
«Пішла з дому в 16 років»
- «КАБАЧОК« 13 стільців », в якому ваш батько Юрій волинців грав пана Спортсмена, який свого часу був суперпопулярний. На родині це відбивалося?
- Особисто я соромилася татової популярності. Він, такий величезний, приходив зустрічати мене після школи. Дітям було все одно, а ось їхні батьки не могли приховати свого захоплення. Вони ж всі були страшними шанувальниками «Кабачка». Пам'ятаю, заходимо з подружками за який-небудь дівчинкою погуляти: «Здрастуйте, а Олену можна?» Нікого не кличуть в будинок, а мене запрошують чай попити. І я розуміла: роблять вони це не тому, що я така офігенна, а тому, що мій тато відома людина. І мені це не подобалося.
«Чому твого тата давно не видно? Де він? »- допитувалися сусіди. А тато часто пропадав за кордоном. Причому, коли приїжджав і привозив жуйку або цукерки, одну коробку залишав вдома, а іншу давав мені для школи. Тому однокласники більше мене чекали, коли мій тато повернеться з-за кордону. Мало не на вулиці його караюча
На день народження до мене теж бігом бігли. Знову ж таки не тому, що мене так сильно любили, а тому, що тато кожному гостю купував настільні ігри або милі презенти. Дитина приходив з подарунком і йшов з подарунком. Така у нього була педагогічна методика. Він хотів, щоб однокласники не заздрили мені і не крали. Але фірмові фломастери і пральні гумки у мене все одно їли. Один хлопчик вкрав ластик і з'їв його - гумка була з запахом суниці.
- До женихам улюбленої доньки тато ревно ставився?
- Ревнощі з'явилася, коли у мене почалися серйозні романи. Але я рано стала жити самостійно. У 16 років пішла з дому, а в 18 вже вийшла заміж.
- І два роки не спілкувалися з батьками ...
- Через те, що вони відмовилися прописати мого чоловіка. Після інституту Ігоря запрошували в чотири московських театру, але без прописки на роботу його не брали. Вирішувалася моя доля, а батьки не захотіли допомогти, і Ігорю довелося з розподілу виїхати в Омський театр.
Ну з'їздила я до нього пару раз - 50 рублів на літаку туди і назад. Звідки у студента такі гроші? А я принципово не просила нічого у батьків. І скільки це могло тривати? Йому 24 роки, мені 18 років. А адже це була справжня любов. Як батьки могли так вчинити зі своєю дитиною? Чому вони взяли і зруйнували його щастя? Гріх так говорити - мами з татом вже немає на цьому світі, але образа в мені до сих пір живе. Я багато в чому їм вдячна, але
тоді батьки були не праві.
І нічого б вони не втратили! Зараз тема прописки взагалі здається смішною. Я прописала у себе останнього чоловіка - чого йому мучитися без реєстрації. Ми вже два роки як розлучилися, а він тільки місяць тому зателефонував і сказав, що купив квартиру і хоче виписатися. Це нормальні речі.
- Ви знаєте, як склалася доля Ігоря?
- Він зараз чорний монах отець Ісидор, живе в монастирі на острові Коневец під Пітером. Ігор з дуже релігійної родини, виховувався бабусею і, можна сказати, виріс в церкви в Орловській області. Чоловік завжди тримав пости. І в інституті був втіленням всього святого, на нього дивилися, як на небожителя. Я все дивувалася: «Як ти взагалі в театральний потрапив? Це ж яма розпусти і пияцтва ». У театралкою все самі непитущі починають пити, а все самі не палять закурюють. Я ось закурила.
- ІНШИХ женихів батьки взяли краще?
- Ігор був першим і останнім чоловіком, якого я представила батькам. Папа знав наступних, але на рівні: «А ми вчора розписалися». Після випадку з Ігорем я сказала, що особиста тема стосується тільки мене. Я приймаю твою жінку (тато розлучився з мамою), мусиш і ти прийняти мого чоловіка. А мама взагалі нікого не знала. Запитає у мене: «Я тут в газеті прочитала, що ти знову заміж вийшла. Як хоч його звуть. Погане ім'я ». Кому цікаво знати про мої чоловіках? Зоряних імен серед них немає.
- Нічого собі немає! А Макаревич, з яким ви прожили ч
- Бідна дружина у Андрія. Ось мені було б не дуже приємно, якби я жила з чоловіком, а його колишні подруги в газетах постійно згадували про нього. Навіщо? Начебто в мене в житті нічого більше не було, крім зустрічі з Макаревичем. Мужик як мужик, нічого особливого. 11 років минуло з тих пір, як ми розійшлися. Це з серії «побував в 1989 році на концерті« Пінк флойд »і досі ходжу під враженням». Ну було і було.
- Але ви особисто зовсім недавно одному журналу розповіли подробиці свого роману з Макаревичем.
- Я погодилася з тієї причини, що напередодні мені в руки потрапило відразу кілька публікацій, де з ніг до голови з незрозумілих причин облили Андрія. Мені просто стало прикро. По-людськи і по-жіночому. Ось вже знайшли до кого докопатися! Жінки жили в повному шоколаді, отримали від нього квартири, їздили з ним по світу і займалися дайвінгом. А потім раптом взяли і обхаялі. Ну повинна ж бути елементарна вдячність.
Ми з Андрієм матеріально один від одного не залежали. Принаймні, ніхто не сприймав мене як придаток до Макаревича. Прийшла до нього з одним чемоданом, а через чотири роки пішла з двома. Адже що таке любов? Це коли від людини нічого не треба, крім нього самого.
- Але нам, жінкам, завжди треба більшого. Сім'ї, дітей, стабільності ...
- Це як в казці про рибака і рибку. Коли захочеться більшого, залишишся ні з чим. Всьому свій час. Жінка народжена для того, щоб терпіти і чекати.
