При цьому кілька парадоксальною може здатися інша статистика.
Де китайці так само лідирують і за кількістю купованих предметів розкоші.
Однак на тлі загального числа своїх співвітчизників їх все ж куди менше.
Понад 80 відсотків намагалися себе обмежувати.
Загалом, основна частина китайців хоч і стала жити краще і веселіше. але при цьому як і раніше веде досить скромний і невибагливий спосіб життя.
Скромно одягається, скромно харчується ...
За скромності народних витрат Китай ще з 70-х років минулого століття і до цього дня займає верхні рядки в топі найбільш ощадливих народів світу.
При тому, що в світі середній показник менше 20 відсотків.
В середньому - більше десяти тисяч юанів на кожного.
Звичка - ДРУГА НАТУРА
Причин тут декілька.
По-перше, скромність і ощадливість - частина національної звички, якщо не сказати культури.
Народ відкладає на навчання дітей, на житло, на старість, на чорний день ...
Зокрема, іноді на ту ж квартиру багатьом доводиться збирати по 20-30 років.
З споживчими кредитами, судячи з усього, питання теж поки що не надто налагоджений.
КОЛИ СКРОМНІСТЬ ДО ДОБРА НЕ ДОВОДИТЬ
Коротше кажучи, люди тримають свої заощадження в панчохах.
А китайський уряд ламає голову, як би змусити надихнути народ на те, що б вже, врешті-решт, розщедрювалися.
Воно й зрозуміло: чим більше люди собі відмовляють і чим менше купують, тим гірше для виробництва (на кой виробляти, якщо купують мало).
Ну, і в цілому. природно, для економіки.
Тому що економіка хоч і »повинна бути економною», але не настільки ж ?!
ЗАХОДИ В ПОШУКАХ ЗАХОДИ
Знову ж і інша крайність не краща: якщо раптом зовсім припинять економити і кинуться гуляти і змітати все з прилавків, ні в чому собі не відмовляючи.
Тобто, коли при занадто активному споживанні людина настільки перевищує кредитоспроможність, що вже нічим по боргах з тими ж банками розплатитися.
З чого, власне, і виникає внутрішня і світові кризи.
Головне, знайти її, міру цю.
Ось і шукають: як і норму заощаджень знизити, і в той же час зберегти її «на раціональному рівні».
Що б народ перестав вже так сильно побоюватися за свій завтрашній день.