Голос ображений чую я знову,
Знову мінорні нотки звучать,
Ось новий вірш, я завжди в ньому ні слова.
Все про інших, а тебе немає знову.
Рими знайти-це справа не важка,
Так само неважко слова підібрати,
Тільки звучати вони будуть бубнами,
Пісні в них дзвінкою не вистачатиме.
Мила, добра, розумна, світла
Багато епітетів можна зібрати,
Щоб скласти портрет твій словесний,
Цим хоч якось тебе описати.
Але все багатство рідної, могутнього
Мені не допоможе твій образ створити,
Він нескінченний, і все що вийде,
Лише наближенням можна назвати.
Кожен твій погляд пробуджує бажання
Зустрітися з ним, і у відповіді сказати:
Як ти прекрасна в своєму чарівності,
Ну а любити тебе - честю назвати.
У цьому - вся життя, і коли в починанні
Щось придумати иль вірш написати,
Знову переді мною все твоє чарівність,
Що допомагає мені образ створити.
У кожному рядку ти незримо присутній
У музиці тихою нечутно звучиш,
Зібрано все, а любов, як напуття,
Мені допомагає їх в життя запустити.
Сонечко дивне стежкою неходженій
Плавно покинуло свій горизонт.
Щось сердечко моє растревожено,
Чи не відкривається сірий мій парасольку.
Дощик піде і намокне знову платишко,
Ніжки озябнуть, застигнуть знову.
Як я люблю ж, тебе "невдаха",
Знову світанок будемо вранці зустрічати.
*****
Погостила у Вас, Валерій, з задоволенням.
Дякую за приємні хвилини спілкування!
З теплом Душі, Людмила :)))
На цей твір написано 6 рецензій. тут відображається остання, інші - в повному списку.