Старий з ранку почав маятися. Болісна слабкість навалилася ... Слабкий він був давно вже, з місяць, але сьогодні якась особлива слабкість - така туга під серцем, так недобре, хоч плач. Не те щоб страшно зробилося, а дивно: такої слабкості ніколи не було. Те здавалося, що відняло ноги ... поворухнути пальцем - немає, ворушаться. Те починала терпнуть ліва рука, ворушив нею - начебто нічого. Але яка слабкість, Господи.
До полудня він терпів, чекав: може, відпустить, може, ожівеет маленько під серцем - може, покурити захочеться або попити. Потім зрозумів: це смерть.
- Мати ... А мати! - покликав він стару свою. - Це ... помираю вити я.
- Господь з тобою! - вигукнула стара. - Кого там вигадуєш щось лежиш?
- Зняла б як-небудь мене отсудова. Шибко тяжко. - Старий лежав на печі. - Зніми, заради Христа.
- Одна-то я рази зніму. Сходити хіба за Єгором?
- Сходи. Він вдома чи?
- Даве крутився в огорожі ... Піду.
Стара одяглася і вийшла, впустивши в хату біле морозне хмара.
«Зимове справа - клопітно помирати-то», - подумав старий.
Прийшов Єгор, сусідський мужик.
- Мороз, язви ево! - сказав він. - Стривай, дядько Степан, маленько обігрів, тоді вже полізу до тебе. А то застуджені. Тобі чого, гірше стало?
- Зовсім погано, Єгор. Помираю.
- Ну, що ти вже відразу так. Чи не панікуй особливо-то.
- паніки не панікуй - все. Шибко морозно-то?
- Градусів п'ятдесят є. - Єгор закурив. - А снігу на полях - шиш. Згрібають тракторами, але кого там!
- Може, підвалить ишо.
- Тепер вже навряд чи. Ну, давай злазити будемо ...
Стара збила на ліжку подушку, поправила перину. Єгор встав на припічок, підсунув руки під старого.
- Тримайся мені за шию-то ... Ось так! Легкий-то який став!
- Прям як дитина. У мене Колька тяжельше.
Старика поклали на ліжко, накрили кожухом.
- Може, цигарку скрутити? - запропонував Єгор.
- Ні, не хочеться. Ах ти, Господи, - зітхнув старий, - зимовий справа - помирати-то ...
Старий слабо посміхнувся.
- Дай разок Курну, - попросив він.
Єгор дав. Старий затягнувся і закашлявся. Довго кашляв ...
- продірявився весь ... Дим-то, проте, в черево пройшов.
Єгор хохотнул коротко.
- А де дуже-то болить? - запитала стара, дивлячись на старого жалісливо і чомусь невдоволено.
- Скрізь ... Весь. Така слабкість, начебто всю кров його буде вилита.
Помовчали всі троє.
- Ну, піду я, дядько Степан, - сказав Єгор. - Скотінешку попоить та корми їй поставити ...
- Увечері ишо зайду попроведую.
- Слабкість-то, вона від чого? Не їж, ось і слабкість, - зауважила стара. - Може, зарубав курку - зварю бульйону? Він ить скусний свіженької-то ... А?
- Не треба. І поїсти НЕ співаємо, а курку вирішимо.
- Так Бог вже з їй, з куркою! Не шкода ба ...
- Не треба, - ще раз сказав старий. - Краще дай мені півчарки вина ... Може, хоч трохи кров-то заграє.
- Нічо. Може, вона хоч трохи заграє.
Стара дістала з шафи четвертинку, акуратно заткнуту пробкою. У четвертинці було трохи більше половини.
- Дивись, не гірше ба ...
- Так коли з горілки гірше буває, ти чо! - Старика досада взяла. - Все життя трясетеся над їй, а не розумієте: горілка - це перші ліки. Скрині якісь ...
- Хоч счас щось не комизитися! - теж з досадою сказала стара. - «Скрині» ... Однією вже ногою там стоїть, а ишо шебаршіт когось. Чи не велів доктор хвилюватися-то.
- Доктор ... Вони геть і помирати не велять, доктора-то, а люди помирають.
Стара налила полрюмочкі горілки, дала старому. Той сьорбнув - і мало не захлинувся. Всі назад вилилося. Він довго лежав без руху. Потім насилу сказав:
- Ні, видно, пий, поки п'ється.
Стара дивилася на нього гірко і жалісливо. Дивилася, дивилася і раптом схлипнула:
- Старий ... А, не доведи Господи, правда помреш, чо ж я одна-то робити стану?
Старий довго мовчав, суворо дивився у стелю. Йому важко було говорити. Але йому хотілося поговорити добре, докладно.
- Насамперед: подай на Мишка на аліменти. Скажи: «Батько вмирав, велів тобі докормить мати до кінця». Скажи. Якщо він, окаянний, що не прочухається, подавай на аліменти. Сором соромом, а дожити теж треба. Нехай краще йому буде соромно. Маньці напиши, штоб хлопчину вчила. Хлопчина кмітливий, весь «Інтернаціонал» напам'ять знає. Скажи: «Батько велів вчити». - Старий втомився і довго знову лежав і дивився в стелю. Вираз його обличчя було урочистим і строгим.
- А Петьке чого сказати? - запитала стара, витираючи сльози; вона теж налаштувалася говорити серйозно і без сліз.
- Петька. Петьку не чіпай - він сам ледве кінці з кінцями зводить.
- Може, зварити бульйону-то? Єгор зарубає ...
- А чого, гірше стає?
- Так само. Дай відпочину трохи. - Старий заплющив очі і повільно, тихо дихав. Він правда схожий на мерця: якась відчуженість, нетутешній якийсь спокій були на обличчі його.
- Степане! - покликала стара.
- Як не лежи, дура? Один помирає, а вона - не лежи так. Як мені лежати щось? На карачках?
- Я покличу Міхеевну - пособорується?
- Пішли ви. Шибко він мені багато добра і зробив ... Курку своєї Міхеевне задарма сунеш ... Краще цю курку-то Єгору віддай - він мені могилку видовбали. А то хто довбати-то стане?