Як надходити командиру (начальнику), якщо військовослужбовець не виконує його законний наказ
полковник юстиції. начальник кафедри теорії, історії держави і міжнародного права Військового університету, кандидат філософських наук, доцент; капітан. слухач військово-юридичного факультету Військового університету
Одним з основних принципів будівництва Збройних Сил Російської Федерації, керуючи-ства ними і взаємин між військовослуж-ські є принцип єдиноначальності. Основи оди-ноначалія виражаються в праві командира єдино-особисто ухвалювати рішення, віддавати відповідними-ющие накази і забезпечувати їх виконання, і обов'язки військовослужбовця беззаперечно під-чиняться. Обговорення наказу неприпустимо, а не-покору або інше невиконання наказу яв-ляется військовим злочином (ст. 30 Статуту внут-ренней служби Збройних Сил Російської Фе-дерации [1]).
Наказ - це розпорядження командира, обра-щенное до підлеглих і вимагає обов'язково-го виконання певних дій, дотримання тих або інших правил або встановлює якийсь порядок, положення.
У разі невиконання наказу підлеглим командир зобов'язаний прийняти всі встановлені примусові заходи, аж до арешту винного та при-потягу його до кримінальної відповідальності. причому зброя може бути застосована у виняткових випадках. Невиконання наказу є небезпечним посяганням на порядок підпорядкованості.
1. Спочатку розглянемо виняткову міру-застосування зброї. Частина 3 статті 1 Закону Російської Федерації «Про статус військовослужбовців» визначає, що військовослужбовець має право на застосування зброї, в порядку та на умовах, встановлених законодавством Російської Федерації і іншим центральним Збройних Сил Російської Федерації. Деяких военачаль-ників це формулювання цілком влаштовує без будь-яких доповнень, і тому відомі слу-чаї, коли в мирний час наші командири самі хапалися за пістолет або відкривали збройові кімнати і озброювали солдат з метою застосування зброї для відновлення статутного порядку і дисципліни.
Але згідно зі статтею 9 ДУ ЗС і дріботячи 5 статті 11 УВС ЗС, застосування командиром зброї лич-но або його наказ на застосування зброї для вос-становлення дисципліни і порядку в разі від-критого непокори підлеглого можливі тільки в бойовій обстановці, коли дії під- підлеглих спрямовані на зрив бойового завдання, а в умовах мирного часу, - коли дії підлеглого спрямовані на зраду Батьківщині. Застосування зброї в мирних умовах можли-но також у випадках, зазначених у частині 3 статті 11 УВС ЗС, а саме:
- відбиття групового або збройного на-падіння на охоронювані військові або державним-ні об'єкти, а також на розташування військових частин і підрозділів, будівлі та споруди військових частин, військові ешелони, колони машин і поодинокі транспортні засоби та караули, якщо іншими способами і засобами їх захистити неможливе можна;
- для припинення спроби насильницького зав-Ладен зброєю і військовою технікою, якщо іншими способами і засобами їх захистити неможливо;
- для захисту військовослужбовців та цивільних осіб від нападу, що загрожує їх життю або здо-ровью, якщо іншими способами і засобами захисту і-тить їх неможливо;
- для затримання особи, яка вчинила злочин або захопленого при вчиненні тяжкого та небезпечного злочину, який надає озброєний-ве опір, а також озброєної особи, від-показувала виконати законні вимоги про здачу зброї, якщо іншими способами, засобами придушити опір, затримати злочинця або вилучити зброю неможливо .
У будь-якому випадку, застосування зброї повинно передувати попередження про намір його застосувати.
Таким чином, ясно, що підстав у коман-Діра щодо застосування зброї до неподчіняющіхся військовослужбовцям трохи, і кожен випадок при-трансформаційних змін зброї підлягає адміністративному рас-слідування. Але при відкритому непокору більшості військовослужбовців, що загрожує перерас-ти в опір, можна використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги (т. Е. Вистрілити вгору), відповідно до частини 2 статті 12 УВС ЗС.
2. За невиконання наказу передбачена ста-тьей 332 Кримінального кодексу Російської Федера-ції кримінальна відповідальність.
Можливо умисне і необережне неис-конання наказу. Умисне невиконання при-каза начальника може виражатися у відкритому непокорі або при зовнішньому прийнятті прик-за, в його умисному фактичному невиконанні. Формою умисного невиконання наказу мо-гут бути вчинення дій, заборонених при-казом, а також інше несвоєчасне або неповне виконання наказу, який фактично зробив-ся навмисне невиконаним.
За скоєння злочину, зазначеного в частині 1 статті 332 КК РФ, передбачено наказами для військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, - у вигляді обмеження по військовій службі [2] на строк до двох років, для військовослужбовців, що проходять військову службу за призовом , - у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк до двох років або арешту на строк до шести міся-ців для всіх військовослужбовців.
Невиконання наказу, вчинене групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою, а так само спричинили тяж-кі наслідки, карається позбавленням волі на строк до п'яти років (частина 2 статті 332 КК РФ).
3. Інше невиконання наказу карається в порядку, передбаченому ДУ ЗС РФ. Тяжкість на-показання залежить від тяжкості вчиненого проступили-ка, військового звання і посади командира, при-змінює дисциплінарне стягнення і військового звання порушника.
На офіцерів можуть накладатися стягнення, пре-редбачені статтею 69 ДУ ЗС РФ, а саме: догана, сувора догана, попередження про непол-ном службову відповідність, зниження в должнос-ти, дострокове звільнення в запас офіцерів від за-заступники командирів полків , старших потужніший-ков командирів кораблів 1 рангу і нижче.
Накладення дисциплінарного стягнення долж-но передувати розгляд для встановлен-ня причин і умов, що сприяли соверше-нию даного проступку.
Виходячи з вищевикладеного, порядок дій командира при невиконанні наказу його підпорядкованих-застосовуватиме необхідно диференціювати в кожному конкретному випадку, в залежності від особистості пра-вонарушітеля і його військового звання. Якщо право-порушення скоєно рядовими, сержантами або старшинами, то порядок дій командира повинен бути наступним:
1. Оцінити тяжкість скоєння даного право-порушення і прийняти, якщо необхідно, неотлож-ні заходи:
а) усунення військовослужбовця з посади;
б) негайний арешт військовослужбовця необ-обхідно провести в наступних випадках:
- якщо проступок військовослужбовця містить ознаки складу злочину, передбаченого частинами 1 і 2 статті 332 КК РФ;
- якщо відбулося відкрите непокору, а інші заходи впливу не вплинули на його пове-дення.
Якщо відкриту непокору переростає в со-опір командиру, то командир може ис-користувати інших військовослужбовців, наприклад су-точний наряд, для ізоляції даних неповинних-трудящих законному наказом, з метою твори арешту. В даному випадку арешт може бути вироблена-ден відповідно до правила, встановленим ча-стю 2 статті 83 ДУ ЗС, яка вказує, що право арешту щодо солдатів, матросів, стар-шин і сержантів належить всім офіцерам.
Якщо проступок військовослужбовця містить при-знаки складу злочину, то необхідно доло-жити командиру військової частини. Командир частини повідомляє прокурора, при необхідності викличу-дає кримінальну справу і призначає дізнання. Наказу-ня військовослужбовця в дисциплінарному порядку (в тому числі і арешт) не звільняє його від уголов-ної відповідальності.
2. Провести розгляд відповідно до статті 86 ДУ ЗС з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню проступили-ка.
Це дуже важливий етап діяльності команди-ра. Від того, наскільки правильно він з'ясує при-чини вчинення правопорушення і зможе з ними боротися, залежить вчинення подібних правона-рушень в подальшому.
Якщо в колективі сприятливий клімат, ат-мосфера нетерпимості до порушень військової дис-ціпліни, а вчинення проступків військовослуж-ські залежить тільки від особистої недісціплініро-ванности, необхідно вести роботу з конкретними-ми особистостями. Найбільш ефективними являють-ся особиста бесіда з роз'ясненням підстав відповідальності за вчинення військових злочинів, а також виклик на бесіду з військовим прокурором. І, звичайно, застосування відповідного дисципл-Нарнії стягнення.
Якщо в колективі несприятлива атмосфера в плані боротьби з порушеннями військової дисцип-ліни, то крім покарання безпосередніх ви-новних в дисциплінарному порядку, необхідно використовувати всі способи виховання особового со-става з залученням всіх офіцерів частини до жест-кому контролю за військовослужбовцями. Але і тут один засіб впливу за своєю еффектівнос-ти можна виділити з інших: домовитися з керівництвом однієї з дисциплінарних частин і запросити на зустріч з особовим складом одного з засуджених, які відбувають там покарання. Досвід показує, що відверті розповіді засуджених впливають на солдатів в кілька разів сильніше лекції офіцера.
При невиконанні наказу офіцерами або пра-порщікамі і мічманами також необхідно вияс-нить причини вчинення проступку.
Причинами відкритого непокори може бути небажання продовжувати військову службу, лич-ва неприязнь до командира, знаходження в стані сильного душевного хвилювання, стан ал-когольного або наркотичного сп'яніння та ін. Але в кожному конкретному випадку необхідно розіб'ємо-раться і притягнути до кримінальної відповідальності або до дисциплінарної - аж до звільнення з військової служби відповідно до пунктів «б» і «в» частини 2 статті 49 Закону Російської Федерації «Про військовий обов'язок і військову службу».
З'ясування причин невиконання наказу позво-ляет не тільки визначити вид юридичної відповідь-ності і міру покарання, але і запобігти вчиненню подібних правопорушень шляхом публічного-особистого обговорення проступків офіцерів, прапор-щиків і мічманів. Для цих цілей можна вико-ристовувати зборів військовослужбовців військової частини або товариські суди честі, які при пра-Вільном проведенні засідань мають велике впли-яние на учасників.
Невиконання законного наказу - це право-порушення, що посягає на основу будівництва Збройних Сил Російської Федерації - прин-цип єдиноначальності, за вчинення якого предус-Мотря дисциплінарна або кримінальна відповідальність-ність. Жодне невиконання законного наказу не повинно залишатися безкарним, оскільки без-покарання породжує вседозволеність, а це фактично означає припинення існування частини як бойової одиниці. Але щоб покарання було ефективним, воно повинно бути законним, своєчасним і відповідним тяжкості послід-ствий невиконання наказу. Тільки так можна зберегти військову дисципліну у військах на ви-соком рівні, який дозволить забезпечити виконан-ня поставлених бойових завдань по захисту Оте-пра.
[1] Далі в статті УВС ЗС, Дисциплінарний Статут - ДУ ВС.
[2] При цьому покарання з грошового утримання засудженого виробляються відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, але не понад двадцять відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений на посаді, військовому званні, а строк покарання не зараховується в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.