Був мужик бородатий, допитливий своїм мужицьким розумом, і все йому здавалося, що народ в його рідному селі, за околицю якої, він, по правді кажучи, ніс рідко висував, якось не по правді живе. Пиячив народ, мужики баб своїх били, та від роботи ухилявся, коли пан з нагайкою в село не заезжівал. Бувало третину полів мужицьких все літо незасіяними простоять, а взимку - хоч пухнемо з голоду. І він, мужик наш, пиячив, дружину лупив іноді до напівсмерті, і огородішко свій дуже зле містив. Не по правді жив мужик, ох, не по правді ... Тому що все так жили. Але ось він проклятий розум допитливий, та почуття справедливості окаянне ... Дуже вже хотілося по Правді.
Зібрав він одного разу котомочку, дітям своїм горланять по запотиличник роздав, дружину в щоку поцілував її, так за дупу ущипнув. І відправився мужик геть із остогидлої села.
Поки він по вулиці йшов, жменька односельчан через тинів повилазили, та й питає:
- Куди ж ти, мужик, постоли свої нагострив?
- А хто проти Правди попре ... - тут він скинув вгору кістлявий кулак, - той буде антигромадський елемент і повне політичне говно. І відповідно я його піддамо ...
Закінчилися аргументи у мужика, не зміг він відразу придумати, який екзекуції піддасться той антигромадський елемент, що проти Правди посміє виежіваться.
Покрутили односельці пальцем біля скроні, однак, мужика відмовляти не стали, резонно второпати, що якщо той і справді з Правдою повернеться, то буде на селі аж до побудови нового порядку безперервний веселий гужбан. А там і трава не рости. Але потім, погуторів ще недовго про інцидент, вирішили, що живим мужика навряд чи вже коли побачать, і, націдив по засіках пару чвертей самогону, вирушили до мужику на хату поминки справляти.
Тим часом мужик наш, як це в усі часи водилося, півсвіту пройшов, сім пар постолів стоптав і семеро черствих хлібів погриз. Та тільки цю частину розповіді я опущу, бо ж у всіх національних билинних героїв вона однакова і архетипически нудна. Обмежуся констатацією факту, що ідея пошуку Правди до того моменту його порядком подзатрахала. Став мужик ріпу чухати і роздумувати, чи не повернутися йому в рідне село і знову зажити, як раніше, не по Правді, але за поняттями. Але стрьомно було повертатися-то, оскільки знав він, що повернення з порожніми руками обіцяє йому перетворитися в селі в той самий повне політичне говно, в яке хотів він вмішати весь антигромадський елемент в запалі полемічного запалу. Тут би, швидше за все, і втратив мужик і розум допитливий, і загострене почуття справедливості, не кажучи вже про віру в існування Правди, коли не вивели б його підгинаються від голоду і планованого екзистенціального колапсу ноги до берега моря.
І пішов мужик до синього моря. Скаламутити синє море. Баранці білі здіймаються, про берег злобно б'ються, чайки невротично кричать. Загалом, обстановка на морі синьому в цілому несприятлива. Але посеред усіх цих недобрих передвість на березі кам'янистому на рогожі бамбуковій сидить старець древній. Голий весь, тільки пов'язка на стегнах стегна прикриває. Волосся сиве аж до самої худої дупи, від вітру розвівається. Очі опуклі, темними зморшкуватими повіками закриті. Ноги наче в вузол зав'язані, а долоні сухі на колінах лежать. Пальці довгі, в дивну комбінацію складені, здалеку здається, що фігу показують. Тьохнуло у мужика сердечко - ось адже, yoкарний бабай, і є старець цей Хранитель Правди.
Незважаючи на голод, втому і загальне философическое розчарування, підскочив наш мужик до старця, як заєць-шустряк.
- Скажи, високоповажний старче, де мені правду знайти?
- Ом-м ... Ом-м ... - долинуло у відповідь.
- Скажи, високоповажний старче, де мені правду знайти? - повторив мужик.
- Ом-м ... Ом-м ... - вібрації виходили від ефірного тіла старця, розносилися вітром, і відбивалися від крил чайок.
- Я ття по-хорошому питаю, баклажан сушений, де ж мені правду-то шукати? - почав втрачати терпіння мужик.
А старець у відповідь тільки повторює:
- Йопт! - закричав мужик. - Припини мукати і скажи на нормальному державною мовою, де хоч дещицю Правди надибати можна?
- Ом митр намах! Ом Габхастімая намах! Ом Дхарате намах! Ом Равайе намах!
- Це я пішов намах? Сам ти зараз у мене підеш намах з розбитою пикою!
- Ом Прабхакара намах! - продовжував старець.
Підняв мужик з землі валун поувесістей і замахнувся на старця.
- Ом Вівасвате намах!
- Імбеціл-переросток, - гаркнув мужик і відкинув валун в сторону, бо замочити старця було йому впадлу.
- Ом Сурья намах!
Мужик сів навпочіпки і, обхопивши голову руками, погойдуючись, протяжно завив.
- Ом Діптамшаве намах!
- Ом Пітамахая намах!
Мужик і не помітив, як і первости, як старець замовк. Потім він і сам перестав вити і розгойдуватися. Так просиділи вони нерухомо, то чи хвилинку-другу, то чи вічність цілу. Раптом старець різко підняв руку і вказівним пальцем ткнув кудись у далечінь. Мужик глянув в ту сторону, але не відразу помітив мерехтливий вогник майже на вершині прибережної скелі. А як зауважив, спішно скочив на ноги, підхопив котомочку і рвонув в зазначеному напрямку. Потім на хвилину зупинився, розвернувся до старця і, сплюнувши крізь щілину між зубами, процідив:
- Ну, якщо назвезділ, пердун старий, повернуся - Сосветусжівае намах!
Дерся наш мужик на скелю важко і героїчно, точно так же, як і інші національні билинні герої, тому це опис я також опущу. Нарешті докарабкался він до невеликого майданчика, стояла на якій стара-преветхая хатина. Така, що, здається, подуй - в прах розсиплеться. Віддихався мужик, і двері акуратно відкриває, щоб хатина і справді в прах не розсипалася. Дивиться - посеред вогонь горить, над вогнем здоровенний казан висить, в котлі вариво кипить, по запаху сильно заграв дріжджі віддає. А вариво це черпаком стара помішує, та наспівує собі під ніс:
Раз на вулиці Донський
мене ебнулась дошкою.
Ах ти, мать твою єті,
не можна по вулиці пройти!
І така мерзенна ця стара! У драний байковий халат одягнена, Гаяне міллю хусткою підперезана. З-під халата панталони брудні видно. Волосся рідкі під гребінь засмальцьований зібрані. Рот з синіми губами в бік скособочився, ніби бабку напередодні удар вхопив. Око лівий заплив, і фінгал здоровущій затишно влаштувався під ним.
Мужик наш носом поводить, на бабку поглядає - ні хріна толком зрозуміти не може. А потім і каже, про всяк випадок, дуже ласкаво:
- Підкажи мені, бабуся, де тут Правда живе?
А бабця, від свого котла не відриваючись, і відповідає йому:
- Так я і є та сама Правда, яку ти шукаєш.
- Так бути не може! Ти ж така ... неприваблива.
- Так бля буду! Така ось я і є.
Трохи не плаче наш мужик:
- Але я ж півсвіту пройшов, сім пар постолів стоптав, сім черствих хлібів погриз. Як я тепер додому, в село рідну повернуся. Адже якщо розповім я народу, яка ти є, Правда, перетворять вони мене в ці заходи є засобом елемент і повне політичне говно. Ну, як же я про тебе розповім-то, а?
Відірвалася від котла Правда, очей заплив хитренько прикрила і каже мужикові довірливо, майже пошепки:
На жаль, Станіслав, ох і дістається Правді за чесність. Ви, звичайно, пам'ятаєте, які вірші Володимир Висоцький на цю тему написав, і чим це закінчилося. Заходьте в гості, а то й побрезгуете, на "Хто як Бог" - чесно жив мій дядько, односельці дуже його уважалі.С повагою, Ліна
Спасибо большое за відгук.
Постараюся найближчим часом зайти.
На цей твір написано 77 рецензій. тут відображається остання, інші - в повному списку.