Прокинувся Костя вранці, посміхнувся, потягнувся, в окош-ко виглянув, з сонечком привітався.
- Мама, - кричить Костя, - давай швидше збиратися, гу-лять підемо! Ми сьогодні будемо в пісочниці величезний будинок будувати!
Костя швидко поснідав, одягнувся, схопив відерце з со-вочком:
- Костенька, ти ж не вмився - он у тебе в очках сон залишився! - сказала мама.
Подивився Костя в дзеркало - очі як очі, тільки сон-ні трошки. Гаразд, подумав він!
- Не буду я вмиватися, я і так гарний, - заявив Костя мамі.
- Як же ти на вулицю вийдеш, тебе ж все злякаються? - здивувалася мама.
- Мама, мені ніколи, мене у дворі хлопці чекають.
Вийшов Костя у двір - сонечко яскраво світить, хлопці грають - краса! Тільки раптом сонечко насупилося, подув вітерець,
І ось одного разу Валя переходила через дорогу і уві-справи стареньку бабусю. Старенька ледве йшла, Вале стало її шкода, адже вона була доброю дівчинкою, і Валя допомогла бабусі перейти на інший бік вулиці. Бабуся горя-чо подякувала дівчинку і дала їй цукерку зі словами: «Ось тобі, дитинко, чарівна цукерка. Загадай бажання, з'їж її, і воно тут же виповниться ». Валя взяла цукерку і радісна пішла додому. · Що ж мені такого загадати? - думала вона дорогою. · Ось! Придумала! - вигукнула Валя. Нехай все ін-тересние речі, які є у людей нашого міста, при-летять до мене додому! З цими словами Валя розгорнула цукерку, засунула собі в рот і підстрибом побігла додому. Як тільки вона відкрила двері квартири, на неї посипаючи-лись всякі цікаві речі - все, про що вона могла тільки мріяти. Валя весь вечір розглядала їх і раділа свій удачі. Але на наступний день, вийшовши на вулицю, Валя помітила щось дивне: всі люди ходили сумні, з опущеними головами, ніхто не посміхався і нічому не радів. - Що сталося? - здивувалася Валя. - У мене отлич-ве настрій, але їм ні з ким поділитися, навіть сонечко сховалося за хмару. Чому всі такі сумні? Вона пішла на дитячий майданчик і зустріла по дорозі бабусю, яка гірко плакала. - Чому ви, бабуся, плачете? - запитала Валя. - У мене був чудовий синенький хустинку, -відповідає їй бабуся, - який я купила своїй улюбленій онуці. Але сьогодні він кудись пропав. Тут Валя згадала про своє бажання, про купу речей, які лежали у неї вдома і про те, що вона бачила цей хустинку вчора у себе. Вона збігала додому і принесла його бабусі. Бабуся одразу повеселішала і почала посміхатися. Пішла Валя далі і побачила плаче хлопчика. - Ти чого плачеш? - запитала у нього Валя. - Я вчора зробив моїй мамі в подарунок красиву картин-ку і хотів сьогодні її подарувати, а вона пропала. І машинка моя улюблена теж загубилася, - сумно відповів хлопчик. - Почекай тут і нікуди не йди!
налетіла хмаринка і сховала сонечко. Ось-ось дощик хлине. Хлопці похапали іграшки і - по домівках. Костя теж додому пішов, засмучений - зовсім погуляв.
Будинки Костя виглянув у віконце - що таке? Сонечко світить, хлопці у дворі грають! Схопив він знову своє ве-Дерк і побіг у двір. Вийшов - що за жарти! Сонечко тут же сховалося, холодно стало, діти відразу розбіглися. Довелося і Кості знову додому йти.
Прийшов, сів на підвіконня і дивиться у вікно на двір. А там - прекрасна погода! Костя мало не заплакав від образи!
- Мама, ну чому від мене сонечко ховається? - спро-сил він.
- А ти сам-то як думаєш? Що йому не сподобалося? -Запитала мама.
(А ти як думаєш, чому сонечко від нього прята-лось?)
- Напевно, сонечко не любить невмитого хлопчиків! - здогадався Костя.
Побіг він в ванну - і зубки почистив, і оченята ви-мив, і щоки і навіть вуха - раптом сонечко в вушка Загл-ні. І пісеньку при цьому наспівував:
Умою моє личко,
Щоб очі блищали,
Щоб щічки червоніли,
Щоб кусався зубок,
Щоб сміявся роток!
Ось тепер вийшов умитий-преумитий Костя у двір -Сонечко його в чисту-пречисту щічку поцілувало, ве-терок по голівці погладив. І побудував Костя з друзями величезний-преогромное будинок в пісочниці!