Як хочеться скоріше прибути додому,
Де всі рідні дорогі особи.
Де можна і наплакатися часом,
І сміхом, як бальзамом насолодитися.
Де мама все зрозуміє без слів,
І пошкодує, і підтримає, окриляючи.
Де дитинства сотні добрих снів
Вона, як ангел берегла, недосипаючи.
Як хочеться додому в душевне тепло,
Де все тобі знайоме так до болю.
Як хочеться додому, де від любові світло!
Де довіряєш і без пуда солі.
Молодець Олена. Цим віршем Ви сколихнули в душі пласт спогадів. Давно це було, в студентські роки по весні, зібрався на вихідні додому, а вечірній рейс автобуса скасували, ну вже так додому хотілося. Підбив нашого ж сільського хлопця піти пішки, до села шістдесят кілометрів. Час вечір, пішли, ну світ не без добрих людей був тоді, дісталися половину шляху на попутних машинах інші вісімнадцять кілометрів пройшли пішки. Додому добрався вже по темряві, увійшов в зимовище а наші мама, молодший брат і дідусь вже повечеряли а тут я на порозі. Мати руками так і сплеснула, - втік? навчання кинув? - Ні кажу мама, вас побачити захотілося в неділю поїду назад. Стільки років пролетіло з того часу, а згадати так приємно, теплом віє від серця так добре стає на душі. Спасибі Вам Олена за вірш, дуже сподобалося і торкнулося струни душі.
Спасибі, Валентин, прочитавши ваш розповідь, присвячений мамі, мені зрозуміло, чому Ви звернули увагу саме на цей вірш. Дякую Вам за добрі теплі слова про моїй творчості, тим більше приємно їх чути мені. Я ж не професіонал, що не поет, пишу з натхнення, коли з душі раптом рвуться рядки віршів, іноді прямо з мелодією. Я вчитель початкових класів, хоча за плечима літературний факультет. Могла вести російську мову і літературу, але дуже люблю дітей і не змогла їх залишити. Дякую ще раз! Всіх Вам благ, успішної творчості. З повагою і теплом, Олена.