Жив-був бідняк. Нікого рідних у нього не було, крім дочки. Жили вони милостинею. Дочка вміла говорити розумні промови і батька вчила, як треба просити і розумно говорити. Раз прийшов бідняк до царя за милостинею. Цар запитав, звідки він і хто навчив його так розумно говорити. Бідняк відповів, що дочка навчила.
- А вона у кого навчилася? - запитав цар.
- Її умудрив господь і наша бідність.
Тоді цар дав йому три десятка яєць і сказав:
- Знеси їх дочки і скажи, щоб вона вивела мене з них курчат. Виведе - я її винагороджу, а немає - буду тебе катувати.
Бідняк, плачучи, повернувся додому і сказав про все дочки. Та здогадалася, що яйця варені, послала батька спати, сказавши йому, що про все подбає сама. Батько послухався, ліг спати, а дочка взяла котел, наповнила його водою, поклала туди боби і зварила їх.
Наступного ранку покликала вона батька й наказала взяти плуг, запрягти волів і орати край дороги, по якій поїде цар.
- Як побачиш царя, - сказала вона батькові, - сей боби і кричи: "Гей, воли, ворушіться! Хай допоможе бог піти вареним бобам!" Цар запитає:
"Як же можуть піти варені боби?" - "Так само, як з варених яєць можуть вивестися курчата", - відповіси ти.
Вислухав дочка бідняк, пішов орати при дорозі, а побачивши царя, почав кричати:
- Гей, воли, ворушіться! Хай допоможе бог піти вареним бобам!
- Бідняк, як же можуть піти варені боби? - запитав цар.
- Так само, преславний цар, як з варених яєць можуть вивестися курчата, - відповів той.
Цар відразу зрозумів, що так його дочка навчила відповідати. Він велів слугам схопити бідняка і привести до себе. Дав йому цар пучок льону і сказав:
- Візьми і зроби з цього канат, вітрила і всю іншу снасть, яка потрібна для корабля, а не зробиш - пропала твоя голівонька!
Бідняк в страху взяв пучок льону, заплакав і пішов додому розповісти про все дочки. Та послала його спати, сказавши, що про все сама подбає.
На ранок вона взяла шматочок дерева, розбудила батька і каже:
- Візьми цей шматочок дерева і віднеси до царя: Нехай він мені з нього зробить кужіль, веретено, верстат і все інше, тоді і я зроблю, що він велить.
Бідняк послухався доньки і сказав цареві, як вона навчила. Почувши відповідь, цар здивувався і став думати, що ж тепер робити. Потім він узяв чашечку і дав її біднякові:
- Візьми чашку і віднеси своїй дочці: нехай вона нею вичерпати море, щоб на його місці стало сухе поле.
Бідняк заплакав, відніс чашечку додому і розповів про все дочки. Та веліла йому почекати до ранку і обіцяла про все сама подбати. Вранці вона покликала батька і дала йому пучок клоччя:
- Знеси царю, нехай він цієї клоччям загати все озера, річки і струмки, тоді я йому вичерпати море.
Бідняк пішов і передав всі царю. Цар, бачачи, що дівчина розумніша за нього, звелів привести її і, коли разом з батьком вона постала перед ним, сказав:
- Вгадай, дівчина, що чутно найдалі?
- Славнозвісний цар, найдалі чутні грім і брехня, - відповіла дівчина.
Тоді цар взявся за бороду, повернувся до своїх наближеним і запитав:
- Вгадайте, скільки коштує моя борода?
Одні відповідали так, інші так, а дівчина сказала:
- Царьова борода варто трьох літніх дощів.
- Дівчина ближче всіх до правди, - сказав цар і запитав у неї, чи хоче вона вийти за нього заміж, тому що він вирішив взяти її в дружини. Дівчина поклонилася і сказала:
- Славнозвісний цар! Як ти хочеш, так і буде. Тільки прошу тебе, напиши своєю рукою на папері, що, якщо ти на мене розсердишся і ти виженеш з двору, я вправі взяти з собою те, що мені найбільше до душі доведеться.
Цар погодився і написав. Минув деякий час, і цар розгнівався на дружину.
- Не хочу, - каже, - щоб ти була моєю дружиною. Іди з мого палацу світ за очі!
- Добре, преславний цар! Я піду, тільки дозволь мені переночувати, вранці мене тут не буде.
Цар дозволив, а цариця за вечерею підмішала в вино ракії і якихось запашних трав і, пригощаючи царя, примовляла:
- Пий, цар, веселіше! Завтра вранці ми розлучимося, і, повір, я буду щасливішим, ніж в той день, коли ми з тобою зустрілися.
Цар сп'янів і заснув, а цариця приготувала карету і відвезла його в кам'яну печеру. Цар прокинувся, побачив, де він знаходиться, і закричав:
- Хто мене сюди привіз?
- Я тебе сюди привезла, - відповіла цариця.
- Навіщо ти це зробила? Я ж сказав, що ти мені більше не дружина.
Тоді вона дістала папір:
- Правильно, преславний цар, ти мені це говорив. Але подивись-но, що написано на цьому папері: що мені найбільше до душі доведеться в твоєму домі, то я і можу забрати з собою, коли буду йти від тебе.
Цар поцілував дружину і повернувся з нею до палацу.
Переклад з сербохорватської Н. Дмитрієва