Нашому суспільству належить увійти в русло розвитку світової цивілізації - ця істина сьогодні отримала широке визнання в суспільній свідомості. Але до якої цивілізації, і яким її розвитку ми повинні долучитися? Питання це далеко не простий і відповідь не лежить на поверхні.
Адже багато хто вважає, що історія, а отже, і людська цивілізація вже досягли свого вищого краю - згадаймо хоча б резонансну статтю Ф. Фукуями. В цьому випадку і межа нашого власного розвитку не так уже й далекий - подібна перспектива якось не дуже спокушає.
ВІД локальних ЦИВИЛИЗАЦИЙ-К ГЛОБАЛЬНОЇ
В основі цього сучасного підходу до проблеми цивілізації лежить реальний факт "глобалізації" суспільного розвитку, часто описуваний як зростаюча цілісність світу. Все більше зримо проявляється тенденція до формування єдиної планетарної цивілізації.
При всій відносності відмінностей між минулими і сучасними типами цивілізованого розвитку ці відмінності все ж набагато більше, ніж схожість: становлення сучасної планетарної цивілізації - це процес, який не тільки по своїм географічним масштабами, а й по глибині, ґрунтовності непорівнянний з усіма "світовими цивілізаціями" минулих століть. Ці останні виникли в результаті великих етнічних міграцій і завоювань, нові міграції та завоювання знищували, часом без залишку, що створювалися століттями цивілізаційні комплекси. У становленні сучасної планетарної цивілізації також чималу роль відіграє експорт цивілізованих форм з одних товариств в інші, проте в основі її цілісності все ж лежать інші фактори.
Неважко помітити, що становлення глобальної цивілізації пов'язане з загостренням іманентно властивого йому трагічного протиріччя між різними її зонами, в одній з яких людина в своєму розпорядженні всі її благами і досягненнями, а в іншій - набагато більш широкою - панують голод, хвороби, злидні. Саме це протиріччя є небезпечною загрозою цілісності глобальної цивілізації, без його дозволу навряд чи буде можливим її подальший поступальний розвиток.
Далеко ще не оцінена повною мірою та роль, яку вже зіграв і зіграє в майбутньому культурний і етичний досвід індійської та інших східних цивілізацій в пошуку виходу з духовної кризи західного "суспільства споживання", в становленні нової системи "постматеріальних" цінностей. Таким чином, не тільки західний вплив поширюється на Схід і Південь, а й західна цивілізація формує - в самих різних своїх аспектах - принципово нові якості і тенденції, що породжуються процесом її взаємообміну з іншими товариствами.
Мабуть, найбільш вражаючі і позитивні результати приносить цей взаємообмін у сфері міжнародних відносин. Ідеї світу без війн і насильства, глобальної міжнародної безпеки і співпраці, як і тісно пов'язана з ними ідея єдності людського роду, давно вже циркулюють в лоні самих різних цивілізацій. Однак їх практична реалізація в наші дні стала можливою завдяки потужному стимулу зі Сходу. Політичну ініціативу в цьому напрямку проявила наддержава, довгий час не тільки що була активним учасником глобальної конфронтації, а й претендувала на поширення на решту світу своєї власної (соціалістичної, комуністичної) цивілізації, послідовно протиставляє тієї глобальної цивілізації, яка складалася в реальному житті. Є щось дуже симптоматичне в тому, що саме переосмислення плачевного досвіду цивілізаційної ізоляції і конфронтації перетворило Радянський Союз в одного з найбільш активних протагоністів цінностей єдиної планетарної цивілізації. "Нове мислення" Горбачова - це свого роду удар дзвону, можливо, найбільш яскраве і переконливе свідчення імперативності, нездоланності виникає цивілізаційної єдності людства. Причому те значення, яке в новій, що складається в наші дні системі міжнародних відносин набуває проблема прав людини, говорить про те, що це єдність базується не тільки на загальному страху перед термоядерної і екологічної катастрофами. Його несучої основою стає спільність гуманістичних цінностей, завойовують все більш широке визнання у світовій спільноті.
Космогенного І ТЕХНОГЕННЕ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Список ознак, тенденцій, симптомів становлення планетарної цивілізації можна було б продовжувати далі і далі. Це, однак, навряд чи наблизило б нас до розуміння її сутності, до відповіді на питання, чим же відрізняється вона від локальних або регіональних цивілізацій, крім своїх географічних масштабів? У чому полягає змістовна новизна цієї цивілізації в порівнянні з тими, які склалися в минулому і ще існують в наш час?
Явна недостатність, неадекватність наведених формул "нової цивілізації" пояснюється в кінцевому підсумку тим, що наука не володіє методологічним інструментарієм, що дозволяє виділяти сутнісні, що визначають параметри цивілізаційних комплексів. У кращому випадку ми вміємо описувати конкретні цивілізації, що не не знаємо, в чому полягають їх системоутворюючі принципи. Тому виникає спокуса визначати суть цивілізаційних процесів під впливом тих змін, які найбільше впадають в очі, бачити в бурхливих темпах розвитку нових явищ свідоцтво їх вирішального значення. У гіперболізовано оцінці "постіндустріалізму" і "інформаційної революції" позначається і особливий кут зору, породжений інтелектуальної традицією технологічного детермінізму.