Довіреністю. як документом, за допомогою якого оформлюються відносини доручення відповідно до ст.167 ГК РК визнається письмове уповноваження однієї особи (довірителя) для представництва від його імені, що видається їм іншій особі (повіреному).
За своєю правовою природою і призначенням довіреність являє собою письмовий документ, що фіксує право (уповноваження) на здійснення представництва від імені одного або декількох осіб.
Довіреність і договір доручення є різними елементами одного (цивільно-правового) інституту представництва. Сама довіреність, хоча і по суті являє собою односторонню угоду, передбачає попередню домовленість між довірителем і повіреним щодо їх прав та обов'язків між собою і третіми особами в силу подається доручення. Довіреність як документ, необхідний для виконання доручення повіреним є необхідною умовою представництва. Саме в зв'язку з цим в праві дореволюціоннойУкаіни не було як такого поділу між договором доручення і довіреністю, яке спостерігається в сучасному праві. Для регулювання представництва застосовувалися положення інституту «договору доручення» [1], що говорить про єдність і взаємозв'язку між цими поняттями в цивільному праві.
Довіреність може бути видана як на укладання угод, так і на вчинення інших юридично значимих дій; її посвідчення нотаріусом провадиться за загальними правилами посвідчення угод. В теорії цивільного права довіреності класифікуються за різними критеріями. В даному випадку ми обмежимося наступним варіантом їх класифікації:
• разові - видаються на вчинення будь-якого одного дії (отримання документів, продаж або купівлю квартири, реєстрацію документів в реєструючих органах і т.д.);
• спеціальні - для здійснення в певний період однорідних або триваючих дій, нерозривно пов'язаних спільною метою, загальним предметом і спрямованих на досягнення одного юридично значущого результату;
• загальні - для здійснення протягом певного часу різноманітних дій (наприклад, що містять повноваження щодо користування та розпорядження майном довірителя, по здійсненню його прав і обов'язків, в тому числі на представництво перед третіми особами).
Вибір такого варіанту класифікації обумовлений тим, що Даний вибір класифікації продиктований тим, що тут за основу взято головне призначення цього юридичного документа, а саме те, що при його оформленні на довірителя покладається комплекс прав і обов'язків перед своїм повіреним і третіми особами. У разі нотаріального оформлення довіреності, закон вимагає від нотаріуса роз'яснення доверителям правових наслідків видачі довіреностей, тобто довірителі повинні знати про обсяг і характер повноважень, наданих ними третім особам. Виходячи з правової спільності понять представництва і довіреності, нотаріусам при посвідченні довіреностей доцільно було б пояснювати довірителю про значення видається доручення саме як правового інструменту, необхідного для оформлення відносин представництва.
Відносини представництва, заснованого на довіреності, характеризуються двома ознаками:
1) повірений може діяти тільки від імені довірителя і в його інтересах;
2) правові наслідки реалізації повноважень, зазначених у дорученні, в майбутньому торкнуться прав та інтересів довірителя.
При посвідченні довіреності слід враховувати нормативні вимоги до представництва, передбачені в п.п. 3 і 5 ст.163 ГК РК, відповідно до яких представник не може укладати угоди від імені подається ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він одночасно є.
Наприклад, не можна засвідчувати довіреність, за якою один з подружжя повинен буде діяти в якості представника по довіреності і від імені довірителя набувати майно на ім'я свого чоловіка. Це обмеження встановлено в зв'язку з тим, що майно подружжя, набуте в період шлюбу, є спільною сумісною власністю. Отже, в даному випадку угода з представником буде здійснена в інтересах самого повіреного, а не довірителя. Дане положення закону буде діяти, якщо шлюбним договором не визначений роздільний режим майна, придбаного подружжям в період шлюбу.
Однак слід відрізняти випадки, коли представник може вчиняти правочин, як від імені довірителя, так і від себе особисто, якщо їх інтереси збігаються. Наприклад, коли повірений діє від імені довірителя і від себе особисто при одночасному відчуження ними своїх часток у майні, що належить їм на праві спільної часткової власності. В даному випадку обидва учасники угоди мають спільну мету - продати майно, що перебуває у спільній частковій власності, і їх інтереси збігаються. Відмова у посвідченні довіреності для такого випадку не буде обґрунтованим, оскільки заборона, передбачена правилами, викладеними в п.3 ст.163 ГК РК, поширюється на ті ситуації, коли інтереси повіреного можуть йти врозріз з інтересами довірителя.
Не може засвідчуватися довіреність, якщо угода може бути здійснена тільки особисто, а не через представника (п.5 ст.163 ГК РК). До таких випадків, наприклад, відносяться вчинення заповіту, його скасування або зміна, вступ в шлюб, укладення шлюбного, трудового договору, аліментного угоди т.п. Законодавством передбачено й інші випадки неприпустимість вчинення певних дій через представника.
При посвідченні довіреності на вчинення дарування представником слід мати на увазі, що якщо в ній не названий обдаровуваний та не вказаний предмет дарування, то така довіреність недійсна (п.5 ст.510 ГК РК). Сказане означає, що навіть якщо подібна довіреність буде посвідчено, то повноваження по ній не можуть бути реалізовані довірителем.
Довіреність повинна бути здійснена в письмовій формі. На відміну від вимог Цивільного кодексу КазРСР, за нині чинним цивільним законодавством більшість доручень можуть бути оформлені в простій письмовій формі.
Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають довіреності на вчинення правочинів, які потребують нотаріального посвідчення і доручення, що видаються в порядку передоручення.
Довіреність повинна містити: місце і дату її здійснення (дата, місяць і рік скоєння довіреності зазначаються прописом); термін, на який вона видана; ім'я довірителя - фізичної особи, громадянство, місце проживання, документ, на підставі якого встановлено його особу, реквізити даного документа; найменування довірителя - юридичної особи (вказується його повне найменування, реєстраційний номер, реєстраційний номер платника податків, місцезнаходження юридичної особи, ім'я керівника чи іншої особи, яка уповноважується на підписання доручення і підстави повноважень і реквізити документів, що підтверджують ці повноваження); відомості про представника - фізичну особу (місце проживання, дані документів, що посвідчують особу); відомості про повіреного - юридичну особу (повне найменування, реєстраційний номер, реєстраційний номер платника податків, місце знаходження).
Даний документ, як свідчить судова практика, досить часто оскаржується в судовому порядку. Так, довіреність може бути визнана недійсною, у випадках, якщо вона: не відповідає закону; видана на вчинення повноважень, які свідомо противних основам моральності та правопорядку; здійснена під впливом помилки або під впливом обману, погрози, насильства або збігу тяжких обставин; здійснена малолітнім громадянином (або громадянином, визнаним недієздатним) і т.п. У зв'язку з цим при посвідченні довіреності необхідно виконувати вимоги, що пред'являються до її змісту, згідно з якими:
Чинне законодавство допускає видачу довіреностей на ім'я декількох представників або від імені кількох представників. Однак в цих ситуаціях можуть виникнути певні правові колізії. Зокрема, при скасування довіреності одним з подаються вона підлягає поверненню, оскільки відповідне повноваження втратило силу. З іншого боку, повернення довіреності призведе до неможливості для представника реалізувати повноваження інших подаються, що містяться в цьому ж документі і для скасування яких немає підстав. Крім цього, наявність декількох представників по одній довіреності може породити між ними суперечки про найбільш доцільний спосіб виконання доручення і привести до ігнорування думок тих з них, які не володіють реально самим документом [2].
Всі можливі сумніви нотаріусом повинні бути усунені до вчинення нотаріальної дії, оскільки видача достоверенного документа передбачає його використання повіреним з усіма наслідками, що випливають звідси для довірителя правовими наслідками.
Для того, щоб не допустити можливості настання умов, за якими довіреність може бути визнана недійсною, нотаріус намагається зафіксувати в тексті доручення якомога більше інформації про роз'яснення повіреному його повноважень, а також із з'ясуванням його дійсних намірів і визначення його фізичного стану на момент підписання документа . Саме тому нотаріуси до сих пір використовують в сучасному нотаріальному процесі словосполучення «при здоровому розумі й твердій пам'яті», що є, як це відзначають деякі дослідники, по всій видимості, спадщиною дореволюційного законодательстваУкаіни. Так, відомий український юрист Мейер Д.І. стверджував, що «вираз« здоровий глузд », звичайно, вказує на нормальний стан розумових сил, але« тверда пам'ять »є не більше як доважок, сам по собі не має значення: буває, звичайно стан безпам'ятства, але воно в той же час є і заперечення здорового глузду »[3]. У той же час підписання довірителем доручення із зазначенням фрази про те, що він діє за своєю волею, перебуваючи при здоровому розумі й твердій пам'яті, не виключає обов'язки нотаріуса виконати всі необхідні дії, передбачені законодавством.
Одним з основних вимог при складанні довіреності є те, що повноваження, викладені в довіреності, не можуть виходити за межі правоздатності, передбаченої законодавством. При цьому слід пам'ятати, що в залежності від виду довіреності законом можуть бути передбачені специфічні вимоги до змісту повноважень повіреного. Наприклад, довіреність на представництво в суді оформляється відповідно до вимог ст.61 ЦПК РК, згідно з якою, якщо в ній не зазначено повноваження, передбачені в названій статті, вважається, що такі повноваження не надані представнику, отже, він їх здійснювати не може [ 5].
При посвідченні довіреності громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, слід мати на увазі, що за змістом п.1 ст.10 ГК РК підприємницька діяльність здійснюється підприємцем самостійно та на власний ризик, тому здійснення всіх повноважень по веденню підприємницької діяльності від його імені представником неправомірно. Звідси випливає, що повноваження підприємця можуть бути передані представнику тільки на вчинення окремих дій: укладення окремих угод, розпорядження розрахунковим рахунком, крім відкриття рахунку на довірену особу підприємця. Подібні обмеження зроблені для того, щоб не допустити фактичного здійснення підприємницької діяльності особами, які підпадають під будь-які нормативні заборони.
Повноваження, надані підприємцю ліцензією, представнику за дорученням передані бути не можуть. Дана заборона випливає з самого призначення ліцензування.
У сучасній юридичній науці існує думка, що довіреність вже не може обмежуватися зовнішньої роллю в представницьких відносинах, вона стає причиною таких відносин [6]. Сама довіреність являє собою документ, спрямований на виконання представництва, виражає встановлення правового зв'язку між уявними і третіми особами, і не може не відображати внутрішню сторону відносин між представляють, і представником.
На думку Чеха В.В. інститут представництва включає в себе внутрішні відносини між представником і представляється, які повинні регулюватися гл. 5 ГК РК, і зовнішні, що виражаються у встановленні конкретних правовідносин між видала довіреність яку представляють, і третьою особою в результаті скоєння з ним правочину представником від імені акредитуючої [7].
Сам факт складання довірителем документа (доручення), що відображає його повноваження повіреного, говорить про те, що між репрезентованою (довірителем) і повіреним вже виникла домовленість, згідно з якою вони визначили взаємні права та обов'язки, передбачені ст.167-171 ГК РК. Вони включають і обов'язок акредитуючої (довірителя) прийняти від представника все виконане ним за представництвом відповідно до договору доручення, що є невід'ємним елементом і необхідними умовою виникнення відносин по представництву. Дана домовленість також не виключає і можливі умови по оплаті послуг між представляють, і представником.
Таким чином, в відповідності зі своїм призначенням і в силу вимог закону довіреність є засобом наділення повноваженнями представника перед третіми особами в цивільних (цивільних процесуальних) відносинах. За своєю природою довіреність - це спосіб фіксації факту досягнення домовленості між довірителем і повіреним і спосіб юридичного оформлення відносин доручення. За комплексом норм, задействуемих при оформленні розглянутих відносин, норми права (різних галузей) утворюють міжгалузевий інститут, які роблять свій вплив на ці відносини відповідно до методу галузевого регулювання.
5.Суддя не допускають виконання повіреним процесуальних дій, якщо в тексті доручення міститься загальна фраза «... виконувати інші дії, передбачені цивільним процесуальним законодавством». Пряма заборона на це міститься в ст.61 ЦПК РК.