У своєму розумінні мистецтва і ролі художника Стендаль ішов від просвітителів. Він завжди прагнув до точності і правдивості відображення життя в своїх вироб-ведення.
Сорель, різночинець, плебей, хоче зайняти місце в загально-стве, на яке він не має права на свій происхожде-нию. На цьому грунті і виникає боротьба з суспільством. Жюльєн сам добре визначає зміст цієї боротьби в сцені на суді, коли він говорить своє останнє слово: "Панове! Я не маю
честі належати до вашого класу, В моїй особі ви бачите селянина, що повстав проти низовини свого жереба. Але навіть якщо б я був винен, це все одно. Я бачу перед собою людей, не схильних почути почуття співчуття. і бажаючих покарати в мені і раз і навсег-да злякати цілий клас молодих людей, які роди-лись в низах. мали щастя отримати гарну освіту і дерзнути примкнути до того, що багатії гордо іменують суспільством ".
Таким чином, Жюльєн усвідомлює, що судять його не стільки за дійсно зроблений злочин, скільки за те, що він посмів переступити межу, що відокремлює його від вищого суспільства, спробував увійти в той світ, належати до кото-рому він не має права. За цю спробу присяжні повинні винести йому смертний вирок.
Але боротьба Жюльєна Сореля йде не тільки за кар'єру, за особисте благополуччя; питання в романі поставлений набагато глибше. Жюльєн хоче утвердитися в суспільстві, "вийти в люди", зайняти в ньому одне з перших місць, але за умови, якщо це суспільство визнає в ньому повноцінну особистість, людину неабиякого, талановитого, обдарованого, розумного, сильного.
Стендаль переконує читача, що боротьба, яку веде Жюльєн Сорель із навколишнім суспільством, - боротьба не на життя, а на смерть. Але в буржуазному суспільстві немає місця таким талантам. Наполеон, про який мріє Жюльєн, це вже минуле, замість героїв прийшли торгаші, самовдоволені крамарі; ось хто став істинним "героєм" у ту пору, в якому живе Жюльєн. Для цих людей смішні видаю-щіеся таланти і героїзм - все те, що так дорого Жюльена.
У розвитку характеру Жюльєна дуже важливий епізод у в'язниці. До тих пір єдиним стимулом, що керує всіма його вчинками, обмежує його гарні по-буждения, було честолюбство. Але у в'язниці він переконується, що честолюбство вело його помилковим шляхом. У в'язниці відбувається також переоцінка почуттів Жюльєна до мадам де Реналь і до Матильди.
Ці два образи ніби знаменують собою боротьбу двох начал в душі самого Жюльєна. І в Жюльєна закладені два суще-ства: він гордій, честолюбець і в той же час - людина з простим серцем, майже дитячою, безпосередньою душею. Коли він переборов честолюбство і гордість, він віддалився від такої ж гордої і честолюбної Матильди. А щирість-ва мадам де Реналь, любов якої була більш глибокою, зробилася йому особливо близька.
Подолання честолюбства і перемога справжнього почуття в душі Жюльєна приводять його до загибелі.
Жюльєн відмовляється від спроби врятувати себе. Життя здається йому непотрібна, безцільної, він більше не дорожить нею і віддає перевагу смерті на гільйотині.
Стендаль не зміг вирішити питання, як повинен був пере-будувати своє життя герой, переборов свої помилки, але залишається в буржуазному суспільстві.
ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК
"Що ж таке життя, як не машина, що надають руху гроші?"
(За повістю О. Бальзака "Гобсек")
Образ скнари і накопичувача не новий у світовій літературі. Схожий тип зображений у драмі - "Венеціанський купець" В. Шекспіра і в комедії "Скупий" Ж. Б. Мольєра.
У своїй повісті Бальзак зіштовхує дві філософські точ-ки зору, два погляди на життя: Гобсека і Дервиля.
Ось точка зору Гобсека: "З усіх земних благ є тільки одне, досить надійне, щоб коштувало людині гнатися за ним. Це. Золото. Щоб здійснювати наші примхи, нуЖг але час, потрібні матеріальні можливості і зусилля. У зо-лоті все міститься в зародку, і все воно дає в действи-ності ". По-іншому мислить Дервіль: "Та невже все сво-диться до грошей?" І в його словах: "Життя і люди викликали в мене в цю хвилину жах" ми відчуваємо, що Дервиль не прийнятий-томить філософію Гобсека.
У перекладі "Гобсек" означає "живоглот". І все произведе-ня - яскраве тому підтвердження. І головне правило, від кото-рого ніколи не відступає бальзаківський герой, можна сфор-муліровать так: "Нікого не шкодуй, нікому не допомагай, але сам користуйся всім, що можна взяти безоплатно". Те, що шлях до багатства неодмінно передбачає жорстокість, не бентежить його. Він не знає пощади до тих, з ким веде справи. "Іноді його жерт-ви обурювалися, піднімали шалений крик, потім раптом на-ступала мертва тиша, як в кухні, коли заріжуть у ній ут-ку", - говорить Бальзак. Гобсек з бездоганною педантичний-ністю відноситься до оформлення всіх документів, облікових кві-танці, розписок і їх виконання. Це цінується в комерцій-ському світі. Для нього існує угода, вигода, але не людина.
Гобсек добре вивчив психологію людей, тому він не може відмовити тому, у кого в руках "мішок з золотом". Сам він брудними способами сколотив собі мільйони. Він скуповував крадене, як зробив з сімейними діамантами графині де Ресто. Він займався спекуляцією картинами старих масте-рів і всім, що йому несли боржники. Він брав хабарі від бувши-ших плантаторів Гаїті при ліквідації їх майна. А ці загадкові 20 років в Ост-Індії, де Гобсек багатів і розорявся, і наступні роки, коли він, за припущенням Дервиля; - "торгував діамантами або людьми, жінками або державними таємницями".
Велике враження справляє остання картина, на-мальована Бальзаком в "Гобсека": "приховану картину уві-діли б ми, якщо б могли заглянути в душі спадкоємців, що обступають смертне ложе. Скільки тут підступу, розрахунків, злісних хитрощів - і все через грошей ".
У невеликій повісті зображена гротескна потворна фігура справжнього господаря життя, зразок величезної узагальнити-нього сили: лихвар, делатель грошей з грошей. Весь неза-урядний запас почуттів підпорядкований од ной-єдиної мети: на-збирати якомога більше матеріальних засобів, і безраз-но, як можна довше володіти ними. Однак, прочитавши твір Бальзака, переконуєшся, що в світі існують і інші цінності. Здоров'я, кохання, дружбу не купиш ні за які гроші.