Зробив і надіслав Кайдалов Анатолій.
_____________________
Кому що дивно. 4
В шафі. 6
Недобре вийшло. 12
Співоча Катя. 14
Друзі. 16
Закутаний хлопчик. 18
Пташка. 20
КОМУ ЩО ДИВОВИЖНО
Перед уроком хлопці вишикувалися в пари. Таня - чергова - перевіряла у всіх руки, вуха: чисті чи?
А Вова за парту сховався. І сидить, як ніби його не видно. Таня кричить йому:
- Вова, йди покажи свої вуха. Чи не ховайся!
А він ніби не чує. Сидить під партою, не ворушиться.
Таня знову йому:
- Вова, ну! Покажи свої вуха і руки!
А він знову ні слова.
Коли Таня у всіх перевірила, вона підійшла до парти, де сховався Вова, і каже:
- А ну, вставай! Як не соромно! Довелося Вові вилізти з-під парти. Таня скрикнула: "Ой!" - І позадкувала. Вова був весь в чорнилі - особа, руки,
навіть одяг.
А він і каже:
- У мене трошки руки брудні були. А чорнило я тільки що пролив. Коли залазив під парту.
Ось як недобре вийшло!
У нас в квартирі Катя живе. Вона боягузка. Якщо чується з коридору пісня - це Катя від страху співає. Вона темряви боїться. Вона світло в коридорі запалити не може і пісні співає, щоб не страшно було.
Я темряви не боюся ніскільки. Чого мені темряви боятися! Я взагалі нікого не боюся. Кого мені боятися? Я дивуюся тому, хто боїться. Наприклад, Петя. Я Каті розповів про Петю.
Ми влітку в наметах жили. Прямо в лісі.
Якось увечері Петька пішов за водою. Прибігає раптом без відра і кричить:
- Ой, хлопці, там чорт з рогами!
Пішли подивилися, а це пень. Від пня гілки стирчать, як роги.
Ми весь вечір над Петькой сміялися. Поки не заснули.
Вранці взяв Петя сокиру, пішов пень викорчовувати. Шукає, шукає - не може
Катя
знайти. Пнів багато. А того пня, що на чорта схожий, ніде немає. У темряві пень був схожий на чорта. А днем він зовсім не схожий на чорта. Відрізнити його від інших неможливо.
Сміються хлопці:
- Навіщо тобі пень викорчовувати?
- Як же так, - відповідає Петя, - адже я вночі знову злякаюсь.
Хлопці йому кажуть:
- Ти ось що зроби. Всі ці пні викорчують. Серед них неодмінно той пень буде. І ходи собі сміливо.
Дивиться Петя на пні. Багато пнів. Штук сто. А може бути, двісті. Спробуй все викорчують!
Махнув Петя рукою на пні. Нехай стоять. Пні ж не чорти.
Послухала Катя розповідь про Петю. сміється:
- Ой, який Петя смішний!
Андрюша і Славик друзі.
Вони все роблять разом. Коли Андрійко впав з веранди, Славік теж хотів впасти з веранди, щоб довести, що він справжній Друг.
Коли Славко пішов замість школи в • кіно, то Андрюша тоді був з ним разом.
А коли вони принесли в клас кішку і вчитель запитав, хто з них це зробив, Андрюша сказав:
- Це Славік зробив.
А Славик сказав:
- Це все Андрюша.
Цей хлопчик був так закутаний, що на нього не можна було дивитися без сміху. Поверх всього він був обмотаний великим вовняною хусткою. З суцільного клубка одягу стирчали лише ніс і два ока.
- Як ти на ковзанах катаєшся? - запитав я.
- Ніяк.
- І на лижах не катався?
- Чи не катаюся.
- Ось так і стоїш біля стіни без поруху.
- А навіщо мені рух?
- Так ти б краще вдома сидів.
- Я вийшов повітрям подихати.
- Навчити тебе на ковзанах кататися?
- Не треба.
- Тобі одяг заважає? Так ти роздягнись.
- Мені холодно буде.
- На ковзанах холодно не буває.
- Мені і так тепло.
- Ось дивак! Ну і стій біля стінки, тільки смішно дивитися на тебе. Як опудало.
- Сам ти опудало.
- Це ти, брат, опудало.
- А ось і ні.
- Як же немає, коли он ти який смішний!
- Не смій сміятися, я тебе стукну!
- Як же ти стукнеш? Тобі і руку підняти неможливо.
Я побіг кататися.
Закутаний хлопчик дуже образився, побіг за мною, але зараз же впав. Він встав, зробив крок і знову впав.
- Поставте його біля стіни, - сказав хтось, - а то він так буде весь час падати.
Вийшов я на перерві у двір. Погода чудова. Вітру немає. Дощу немає. Снігу немає. Тільки сонечко світить.
Раптом бачу, крадеться кудись кішка. Куди, думаю, кішка крадеться? Цікаво мені стало. І я обережно за кішкою пішов. Раптом кішка стриб - і дивлюся: у неї в зубах пташка. Горобчик. Я хвать кішку за хвіст і тримаю.
"А ну, віддай пташку! - кричу. - Зараз же віддай! "
Відпустила кішка пташку - і бігти.
Приніс я пташку в клас.
Шматочок хвоста у неї відірваний.
Всі оточили мене, кричать:
- Дивіться, пташка! Жива пташка!
Учитель каже:
- Кішки пташок за горло хапають. А тут пощастило твоїй пташці. Кішка їй тільки хвіст пошкодила.
Просять мене потримати дати. Але я її нікому не дав. Пташки не люблять, коли їх тримають.
Поклав я пташку на підвіконня. Обернувся, а пташки немає. Хлопці кричать: "Лови! Лови! "
Полетіла пташка.
Але я не сумував. Адже я врятував її. А це найголовніше.