М. Хайдеггер ставить завдання доведення феноменології до буттєвих підстав. І якщо феноменологія обговорювала питання про сенс в основному в когнітивному і перцептивном вимірі, то його Г. ставить це питання виключно в онтологічному: світ має сенс, а мова - дім буття. Хто говорить в мові швидше сам присутній при своєму говорінні, бо сутність мови полягає в оповіді, т. Е. Показі того, що вже міститься в мові. У мові вже проведений первинний облік взаімопрінадлежності елементів світу, тому розуміння має онтологічне значення. На частку людської істоти доводиться інтерпретація як прояснення вже свідомо даного екзистенціального змісту. Хайдеггер проголошує первинність міросознанія над самосвідомістю.
Спираючись на вчення Хайдеггера про мову і розумінні, Г.-Г. Гадамер розробляє концепцію філософської Г. як філософії розуміння. Під розумінням Гадамер розуміє універсальний спосіб освоєння світу людиною, в якому, поряд з теоретичним, істотну роль грають: безпосереднє переживання ( "досвід життя"), різні форми практики ( "досвід історії") та форми естетичного осягнення ( "досвід мистецтва"). Т. о. конкретизує поняттям для розуміння у Гадамера є досвід, формування якого відбувається в мові. Предметна область філософської Г. виявляється в саморозгортання думки в її самопроясняющем і пізнає ставлення до того, що є як таке, т. Е. Поняттю. Понятійного, по Гадамеру, становить суть філософії. Останню займає не єдність понять, а єдність поняття. Гадамер підкреслює тісний зв'язок між слововживання і освітою філософських понять.