Особистість Фрідріха Ніцше є однією з найколоритніших в історії філософії. Його думки, настрої та ідеї надали впливав-ня на величезну кількість філософів, письменників, взагалі мислителів. Його спосіб викладу філософських тем оригінальний, стиль - АФО-стичних, поетичний. В афоризмах Ніцше переплітаються етика, естетика, психологія і т.д.
Ніцше - викривач християнства. Батько Ніцше був протестант-ським священиком, а сам Ніцше став одним з найпалкіших об-лічітелей християнства, проголосивши немислимий для релігійно-го свідомості гасло - «Бог помер!». А творця християнської
Розділ VI Перехід до некласичної філософії
Церкви - апостола Павла - Ніцше назвав месником, який на ділі лише прикинувся послідовником Христа, сам же справді ос-тава іудеєм і помстився Христу, створивши зовсім не таку Церква, про яку вчив Христос.
Наведемо його слова: «Найбільш духовні - а вони самі міцні - знаходять своє щастя в тому, що загрожувало б погибеллю іншим, - в лабіринті, в жорстокості по відношенню до себе та інших, в експери-мент; самоприборкання їм в радість; аскетизм стає в них приро-дою, потребою, інстинктом. Тяжкість завдань - їх привілей, голок-рать вагами, які розчавлять інших, для них відпочинок. ».
Ніцше проти тих, хто розпалює в посередності заздрість. А від-сюди слід критика християнства, яке, з його точки зору, вну-шает масі прагнення до рівності. Він вважає, що християнство перевертає поняття істинного і помилкового, воно називає істин-ним найшкідливіше для життя. І навпаки, християнство оголосило греко-духовні всі земні цінності. У «АНТІХРІСТІАНІН» читаємо: «Хрис-Тіанського церква нічого не залишила незайманим, яку цінність знецінила, будь-яку істину перетворила в брехню, а честь - в ганьба».
Майбутнє - за расою надлюдей. Ніцше критикує християнство і за те, що ця релігія співчуття оберігає того, хто слабкий і німо-щен. На думку філософа, це злочин, тому що співчуття гальмує селекцію людей, розвиток раси надлюдей. Він проклинаючи-ет християнство, бажаючи йому якнайшвидшого кінця, і ставить завдання «пере-оцінки всіх цінностей». Ніцше говорить про себе: «Я не людина, я дина-міт, я спростовую все, як ніхто і ніколи не спростовував».
Христос - єдиний християнин. Ніцше не проти Христа, навпаки, він називає його «самим шляхетну вдачу», але при цьому наполягає на тому, що існуюче християнство дуже силь-но відрізняється від того, чого хотів його Засновник. Філософ вважає, що Ісус був першим і останнім християнином, і разом з Хрис-том на хресті померло і його Євангеліє ( «блага вість»).
Ніцше передбачає, що образ Христа дійшов до нас в спотворений-ном вигляді, так як люди, серед яких жив Христос, не здатні
Тема 17 Некласична філософія
«Воля до влади». Іноді Ніцше не цілком заслужено називають «пророком нацизму». До цього особливо дає привід його робота «Воля до влади», дійсно стала керівництвом для розробки идео-логії нацизму. Але це останній твір Ніцше не стало для них закінчено, так як в 1889 р він втратив душевну рівновагу, книгу редагувала і довела до кінця його сестра Елізабет Ферстер-Ніцше, спотворивши багато думок філософа. Вона хотіла використовувати роботи брата для національного відродження німецького народу.
У цьому творі розкривається, що в основі людських Вчинків лежить свідома або несвідома воля до влади. Ця ідея базується на теорії Чарльза Дарвіна про боротьбу за сущест-вованіе в природі, але стосовно до людського суспільства.
«Так говорив Заратустра». Теорія «нового» людини, надлюдини, є центральною у філософії Ніцше і розвивається в роботі «Так говорив Заратустра» (1886). Заратустра ставить завдання зробити переоцінку всіх цінностей, оскільки, як він вважає, «багато, що у одного народу називалося добром, у іншого називалося знущанням і ганьбою». У кожного народу своє розуміння моралі, у кожного своє розуміння призначення і мети свого розвитку, а повинна бути одна-єдина мета - формування надлюдини.
Існуючий людина - це лише «натягнутий над прірвою канат», міст між твариною і надлюдиною. Цінність людини не в тому, що він є, а в тому, що він може стати, але для цього треба його подолати, перемогти, тобто позбавити людину від «людської-го». Надлюдина - той, хто замінить померлого Бога, той, хто Вільно-ден'во всім і визначає своє життя сам, хто може переступити межу дозволеного звичайним людям.
Згідно Ніцше найбільш близький до ідеалу «надлюдини» з історичних персонажів Гете, який володів сильною чуттєвий-ністю, розумом і волею, суперечливість яких йому вдалося в собі приборкати і зробити себе цілісною, вільною особистістю, заяв-ляющие життя «так».
Заратустра проголошує ідею вічного повернення. Всі повторювали ряется себе в нескінченному кругообігу. При цьому мається на увазі по-
Розділ VI. Перехід до некласичної філософії
вторение не тільки якихось думок, відкриттів, типів суспільно-го пристрою, але і народження знову вже жили раніше людей з по-вторение їх вчинків і доль. Вчення про вічне повернення від-Вергал надію на майбутнє райське блаженство, так як існує тільки сьогодення і саме це життя є вічною і бесконеч-ної, а не міфічна загробне життя.
Моральні ідеї Ніцше. Ніцше вважав, що самі по собі ті чи інші явища не моральні і не аморальні. Сама по собі мораль не існує. Це лише корисне людське винахід для само-збереження суспільства і панування в ньому. У творі «По ту сто-рону добра і зла» (1886) він говорить про те, що існує два основ-них типу моралі - мораль панів, заснована на силі і відстоюванні своїх прав, і мораль рабів, заснована на смирення і слабкості. Але, якщо «панове» сильніше, то «раби» розумнішими і не вступають з першими в відкриту конфронтацію, а поволі нав'язують як абсо-лютні моральні цінності натовпу.
Ця тенденція найбільш сильно проявляється в християнстві, ко-лось звеличує слабкість і лагідність лише через заздрощі до почуття 'гордості і самоповаги «панів». Справжня мета «рабів» - зам-баліть своєю мораллю всіх, в тому числі і «панів», щоб вони при-знали рабську мораль як загальної і взяли її за ставлення-ня до себе. Після того сильні вже не можуть свою силу і агресію направляти зовні, а змушені направляти всередину себе. З цього звернення до будинку породжується весь внутрішній світ людини.
Принципи моралі, закріплені державою в законах і охра-няемое їм за допомогою покарань, породили сублімацію пристрастей, сили і вільного духу у творчості. При цьому по-справжньому творити здатний тільки «пан», так як «жебракові духом» просто нічого сублімувати. Ніцше зазначав, що «слабкі» не такі вже лагідні і нешкідливі. Їм приємно бачити чужі страждання, так як людині по-загально властиво відчувати насолоду від заподіяння страждань або від одного їх виду. Він пророкує про те, що коли-небудь злість-ва енергія «слабких» людей вирветься назовні і відбудуться великі війни через філософських та ідеологічних доктрин. СобитіяXX в. переконливо показали правоту прогнозів Ніцше.
Питання для самоперевірки
1. Чи маємо ми справу, з точки зору Шопенгауера, в нашому сприйнятті навколишнього світу зі світом самим по собі?
Тема 18 Карл Маркс і марксизм
розвиваються Шопенгауер ідей дозволили йому зробити подібне висновків-ня?
3. Чи існує щось незалежне від наших уявлень, безуслов-ве, що може нам дати неспотворену інформацію? Як можна (якщо можна) виявити це «щось»?
4. Як взаємопов'язані між собою тілесність і воля?
5. Шопенгауер вважав, що людина має трьома вищими благами життя: здоров'ям, молодістю і свободою, які він проте вважав «негативними величинами». Чому?
6. Що означає заява Ніцше: «Бог помер»?
7. Якими якостями, по Ніцше, повинен володіти надлюдина?
8. Герой роману Ф.М. Достоєвського «Злочин і покарання» Родіон Раскольников ровершіл свій злочин для того, щоб «перейти межу», що відокремлює простих людей від великих. Однак злочин не зробило його великим. Чому? Чи означає це, що для величі треба мати якісь інші якості, ніж здатність переступити норму, закон? Які це якост-ства? Чи є вони у «звичайних» людей? На вашу думку, яких людей слід називати «великими», а будь простими?
9. Ніцше вважав, що і лагідні носії духовності, наприклад, хрис-Тіан, відчувають насолоду і радість від заподіяння страждань іншим. Чи згодні ви з цим твердженням? Дійсно, як можна зрозуміти обіцянку християнина у відповідь на неугодний вчинок більш сильного чоло-століття (наприклад, начальника), що «Господь все бачить» і покарає кривдника? Чи не є подібні «застереження» зірвати формою мстивої радості?