Стратегічно змінює колишні концептуальні побудови стала пропозиція В.А.Тішкова переглянути поняття нації на користь цивільного, а не етнічного змісту. Аргументується цей підхід тим, що вся міжнародна практика і доктринальний мову сучасних держав, крім радянського, пострадянських та пост'югославських, користується терміном «нація» в значенні політичної та громадянської спільності. Так, термін «нація» в міжнародній організації ООН використаний в значенні «державна спільність».
Справа в тому, що саме з розумінням нації як вищої форми етнічної спільності, з її правами пов'язувалося в СРСР в цілому і в РРФСР, зокрема виділення республік як національно-державних утворень. Саме їм надавалося за Конституцією право на самовизначення. А оскільки національні рухи спиралися саме на це положення, то небезпека сецесії пов'язувалася з ним. Ідеї громадянської нації 5 мали в своїй основі спробу нейтралізувати прагнення народів або їх еліт мати свою максимально можливу або повністю незалежну державність.
Ідея деполітизації етнічності висловлювалася тоді Г.Ч. Гусейновим, Д.В. Драгунським, B.C. Сергєєвим, В.Л. Цимбурський 6.
Подання про націю як про согражданство підтримується далеко не всіма. Противники і прихильники такого підходу є і в республіках, і в Центрі. Критика йшла і йде до цих пір як з боку філософів, государствоведов, так і з боку традиційних розробників теорії етносу - етнологів.
Багато державознавці і філософи відстоюють колишні історико-стадіальні уявлення про націю як вищу форму етнічної спільності, що склалася в період становлення капіталізму на основі економічних зв'язків, єдності території, мови, особливостей культури і психіки. Прихильники цієї Позиції вважають, що збереження національної державності є демократичний спосіб розв'язання національного питання 7.
Подібні думки висловлювалися не тільки елітою титульних національностей республік, а й чималим числом фахівців, давно займалися національною проблематикою в Центрі. На захист прийнятого значення терміна «нація» виступали Е.А. Баграмі, Ж.Т. Тощенко 9.
Дискусії про використання поняття «нація» тривали і в 90-х роках; філософи, державознавці, соціологи частіше вдавалися до політико-практичної аргументації, етнографи більше звертали увагу на традиції вітчизняної науки.
В.І. Козлов писав, що протягом принаймні ХХ ст. слово «нація» і похідне від нього «національність» вживалися в російській мові зазвичай в етнічному сенсі, не пов'язаному з наявністю або відсутністю державності. Це відбилося в тисячах книг і, таким чином, увійшло в менталітет багатьох десятків (а то й сотень) мільйонів людей 10. Дійсно, у Франції з часу Великої французької революції концаXVIIIв. для позначення спільноти вільних громадян було використано поняття «нація». Змістовний акцент в ньому був зроблений на те, що кожен народ (як громадяни) суверенний і має право на освіту своєї держави. Під впливом французької революції в такому значенні поняття «нація» перейшло і в англійську мову.
Історична ситуація в Німеччині була іншою. На її території в той час існувало кілька німецькомовних держав. Формувалася ідея німецької національної спільноти грунтувалася на мовному, культурному схожості, територіальної близькості. Поняття «нація» вживалося там в сенсі «народ» (Volk) і в такому значенні збереглося в німецькій мові до цих пір.
У Росії чіткості у використанні даного поняття не було і в началеXXв. хоча поступово за ним все ж закріпилося етнічне значення. Можливо, це було пов'язано з поліетнічністю держави і слабкою ідеєю громадянського суспільства. У всякому разі в соціал-демократичній літературі поняття «нація» вживалося в етнокультурному сенсі, а після включення в програмні документи «права націй на самовизначення» воно набуло ще й політичне навантаження. До вкоріненості історичної етнокультурної традиції і апелюють противники перегляду поняття «нація».
Дискусії про розуміння нації вийшли далеко за межі академічних установ і наукових форумів в Центрі. Найбільш активно і конструктивно теоретичні питання обговорювалися в Татарстані. Так, державний радник Президента Татарстану Р.С. Хакимов, на відміну від багатьох в Татарстані, був готовий прийняти поняття нації як громадян, що об'єдналися «в державну спільність» 11. Сьогодні чимало вчених і політиків в Центрі і на місцях готові перейти на вживання поняття нації в значенні согражданства, проте в більшості обговорень і публікацій з пострадянського простору ми зустрічаємося з використанням поняття нації в традиційному для російської науки значенні.
Прихильники використання терміна «нація» в значенні согражданства і ініціатор цієї ідеї В.А. Тишков розуміють, що використання терміну в колишньому сенсі знайшло глибокий емоційний і політичну легітимність, і ніякими заборонами-декретами його демонтувати не можна. «Ніхто не накладає заборону, - пише В.А. Тишков, - на вживання поняття нації в його етнічному значенні для лідерів республік і активістів національних громад, але федеральна влада зобов'язана залишити деякий доктринальне простір для процесу громадянського націєбудуванням, без чого не може існувати жодна держава »12.
З огляду на весь хід дискусії навколо терміну нації, в соціологічних роботах останнього часу для визначення етнокультурної спільності крім прийнятого у всьому світі поняття «етнічна група» вживаються поняття «етнонація» або «національність», «народ».
Цілком очевидно, що дискусії навколо розуміння нації мають не суто теоретичний характер. Вони пов'язані з питаннями державно-політичного устрою країни, збереження або можливості ліквідації республік як національних держав.
Головне ж полягає в тому, щоб державність не використовувати для затвердження надзвичайного стану і узурпації влади однією етнічною спільнотою, що суперечить процесу громадянської рівноправності.