Василина ОРЛОВА
Головне надбання - вітер тихий
У заростях очеретяних на березі.
Хмара - по озеру - лебедіхой.
Озеро - ні гу-гу.
Хіба все це не так до кінця, навічно -
З плескотом кошлаті верби полощуть пасма
У Чумацькому воді, поздовжньої і поперечної,
Не порушуючи гладі.
Я не хотіла забути дерев'яний човен,
Що на піску цілісінький день лежить догори черевом.
Хочеться жалібно співати
Про життя короткої.
Є своя бідна принадність
У російській розрусі.
Усюди пищать і тремтять, скриплять і стрекочуть.
Човен роками тут буде лежати, як лежала.
Мельк бабки в сяйві сонця голчастим.
Раніше тут так не дзижчали.
* * *
Чому я не пишу аквареллю?
Акварель б тут у пригоді.
Чому не навчилася грати на сопілці,
Скажи на милість?
Чому не ношу блузок з манжетами,
Виложистими комірами,
Спідниць з воланами, суконь з корсетами,
Трояндами, волошками?
Чому не блукаю вулицями, без приводу ридаючи,
Безпричинно сміючись?
Чому не з тобою, чому не твоя дорога,
А якщо і твоя, то не вся?
У веснянках дівчинка. Юний офіцер.
Каштановий вальс.
Погляд, ще один погляд, і в його особі
"Як вас звуть?"
Тоненький пояс, нові босоніжки,
Строкатий ситець.
Глянь на нього довше, ще трошки.
«Дозвольте запросити вас?»
Тонкі рукавички, він русявий.
Білий кітель.
Господи, з якого почати питання?
Пломбіру - хочете?
Як-небудь домовтеся,
Прошу вас дуже
Із небуття.
І він вирішується.
Вальс не закінчиться.
І буду - я.
* * *
Соняшники тяжкі золотисті,
Голови повісили.
Кукурудзи почорніли пензлика.
Зблідли поблизу і дали, міста і села.
На щоці подих осені,
Вологе, холодну, не тане.
Літо белькоче без угаву глухе, пізніше,
На всіх мовах, яких не розуміє.
Рушник з вишивкою, віршами, зозуленька
Закувала, зняла, полетіла.
Чи не почула чорнявая дiвчінонька,
Як швидко посівiла, постарiла.
* * *
Кажуть, взагалі ніщо не закінчиться.
Чи не дерзай сперечатися. Подивимося.
Пес дворовий понятливо морщиться
І в коліна мені тицяє морду.
Брижі яскрава, як горобини старої
Тінь дірява з того давнього літа,
Де дихали травою і парою
Круглим сонцем поля нагріті.
Ну, вітаю, селяни
І підросли поселянки!
Щось звузилася ваша галявина,
Городні ваші ділянки.
Тут, в селі, все тепер інше, в общем-то.
Бабуся більше не тримає худобу.
Кажеш, ніщо не закінчиться?
Я не знаю. Спробуй.