психології Каліфорнійського університету Пол Екман невизначено посміхнувся співбесідниці і швиденько згорнув розмову. Йому треба було подумати, що тепер робити. Цікаво було навіть не те, що професор вперше зловив свого тринадцятирічного сина на брехня, саме пікантне, мабуть, полягала в тому, що Пол Екман був великим фахівцем саме з брехні, тільки дорослому: він досліджував брехня як психолог. Понад двадцять років він
вивчав брехня у відносинах між лікарем і пацієнтом, чоловіком і дружиною, наймачем і працівником, поліцейським і злочинцем, суддею і свідком, розвідником і контррозвідником, політиком і виборцем. Тільки однієї сфери він до сих пір не торкався: відносин між дітьми і батьками. Тепер довелося торкнутися і її. І тоді вони всією родиною написали книгу: «Чому діти брешуть?» (Російське видання в перекладі С.Степановой, під редакцією
В.Магуна і М.Жамкочьян). Дійсно всією родиною, виключаючи малолітню Єву, яка, тим не менш, фігурує в цій книзі неодноразово. Свої глави написала мати Мері Енн Мейсон Екман, адвокат, спираючись в основному не стільки на теорію, скільки на власну практику спілкування зі своїми чадами і з дітьми в ситуації судового процесу. Свою главу написав їх син, Том. Коли він закінчив свою працю, історія з вечіркою вже не
сприймалася так гостро, як і покарання за неї: місяць нікуди не відлучатися вечорами і не приймати у себе друзів. Насправді, покарання продовжилося до кінця літа і стало досить обтяжливим для батьків теж: як втратив довіру, Тома більше не залишали в будинку одного і при частих поїздках по роботі його або брали з собою, або неодмінно поверталися в той же день. «Змиріться! - написав у своїй чолі підліток,