- Так, - кивнув заєць, - є тут неподалік, за лісом, таке село. Вже років двадцять як в ній ніхто не живе. Тільки не зрозумію я, до чого ти ведеш?
- А ось до чого! - сказала Катя. - Напевно в такій селі знайдуться голки іржаві або навіть зламана швейна машинка.
- Вірно, - посміхнувся шушуне. - Я голки почищу, швейну машинку полагоджу і віддам шишимора. Подивимося. Може, хоч це її вгамує. Тільки як мені до цього села швидше дістатися?
- Дуже просто, - сказав їжачок. - Тебе ворон віднесе.
- А як же ви швейну машинку сюди доставите? Адже вона важка. Навіть я насилу її піднімаю, - запитала Катя.
- Нехай тільки знайдеться, а там вже ти нам допоможеш, - сказав їжачок. - Або не згодна?
- Ну що ти! Звичайно, згодна! - вигукнула Катя.
І всі разом вони вирушили до ворону. А той, коли дізнався, в чому справа, відразу ж відніс шушуне в покинуту село.
У першому ж будинку шушуне знайшов мішечок з клаптиками, у другому - коробочку з майже новенькими голками. А в сараї поруч з третім будинком знайшлася і старенька швейна машинка. Ворон тут же передав про це з лісового телеграфу, а шушуне за допомогою якихось нехитрих інструментів, що валялися під верстатом, взявся наводити швейну машинку в порядок. Довго возився. Катя з їжачком і зайцем якраз нагодилися, коли він закінчив роботу. І вже всі разом, штовхаючись від старанності і навіть трохи заважаючи один одному, вони встановили швейну машинку на тачку, знайдену в тому ж сараї, і рушили в зворотний шлях.
До брусничної галявинки, де стояли під розлогим дубом будиночки шишимора і шушуне, вони дісталися без пригод. Тільки коли переходили вбрід струмок, тачка мало не перекинулася. Але трохи, як відомо, не вважається.
На галявинці їх вже чекали. Всі лісові звірі й птахи, що почули про їх славне поході, збіглися і злетілися туди з усіх боків. Там можна було побачити і білку, і дятла, і синичок, і жаб з найближчого ставка. Навіть самітник кріт виліз зі свого підземелля. Навіть шишимора вийшла з дому, забувши про всі свої шкідливості. Катя, побачивши її, таку маленьку і на вигляд зовсім страшну, все дивилася і думала: "Як же ця старенька змогла мене так сильно налякати?"
Між тим швейну машинку поставили на низенький столик, що стояв посеред відкритої веранди. Туди ж поклали голки і мішечок з клаптиками.
- Це що, і справді мені? - недовірливо запитала шишимора.
- Тобі, тобі! Кому ж ще? - буркнув шушуне.
Шишимора захихотіла, швидко підбігла до столика і раптом несподівано лагідно погладила швейну машинку по спинці. Потім, ні на що більше не відволікаючись, шишимора сіла на лавку біля столика, дістала купу клаптиків і почала без зупинки строчити. Спочатку вона пошила для себе чудове платтячко з оборочками і рюшечками, потім не менш красиву спідничку і блузочку в квіточку. Їх вона розвісила на спинках сусідніх крамниць. А сама побігла за будинок і незабаром повернулася з кошиком, наповненим яскравими гронами горобини і бузини, зеленими ялиновими гілочками і золотистими колосками та травинками.
"Навіщо вони шишимора?" - подумала Катя. А шишимора між тим знову взялася до роботи. І незабаром клаптики в її руках стали чарівною капелюшком, прикрашеної листочками та ягідками. Катя навіть скрикнула від захвату, так ця капелюшок була хороша! Але виявилося, капелюшок припала до смаку не тільки Каті. Всі лісові мешканці теж оцінили роботу шишимора, та так, що кинулися до неї і стали навперебій просити її що-небудь для них зшити.
- Облиште! - сказала шишимора. - Раз у мене тепер є швейна машинка, я вередувати більше не буду. Я шити буду! Тільки не приставайте до мене зі своїми грядками!
І вона знову взялася до роботи.
Незабаром всі мешканці галявини ходили в оновити. Заєць - в яскравому жупані, ворон - у фраку, дятел - в багатій мантії, а сімейство жаб - в акуратних непромокальних костюмчиках. Їжачок отримав різнокольорову курточку, синичка сорочку з мереживним комірцем, білка - ошатну спідничку, Ну, а шушуне припав впору чудовий халат з поясом. Крім того, шишимора всім їм пошила по капелюшку. Кому з пером, кому з гілочками, а кому і з ягідками. Навіть Катя отримала від неї капелюшок. Правда, капелюшок виявилася Каті замала. Але Катя нітрохи не засмутилася. Тому що капелюшок ця з вигадливим візерунком із зелених листочків і червоних ягід була неймовірно прекрасна! "А головне, - подумала Катя, - вона точно підійде моїй ляльці Насті".
Між тим настав вечір. Сутінки опустилися на землю. Тихо, непомітно поскакали кудись жаби, полетіли ворон, дятел і синиця. Решта були зайняті приміркою своїх нових нарядів. Тільки шишимора продовжувала все шити і шити. І від цього мірного шуму швейної машинки Катя стала раптом клювати носом і якось непомітно для себе прилягла тут же, на траві біля будиночка шишимора, і заснула.
Прокинулася Катя тому, що хтось термосив її за плече. Катя відкрила очі і одразу ж побачила бабусю.
- Я так і знала, що знайду тебе на цій галявині, - строго сказала бабуся, але по її очах було видно, що вона не дуже сердиться. - Вставай. Пора йти обідати!
- Як обідати? - здивувалася Катя. - Хіба зараз не ранок?
- Ні, вже день! - посміхнулася бабуся. - Ти пішла з дому три дні тому.
- Що ти, бабуся! Я пішла ще вчора і цілий день провела разом з шушуне і шишимора. Стривай, я тебе зараз з ними познайомлю.
І Катя озирнулася, бажаючи викликати шушуне і шишимора з їхніх будиночків.
Але дивна річ, за її спиною замість будиночків стіною стояли зарості малини упереміш з кропивою.
Катя нічого не могла зрозуміти.
- Як же так? - засмутилася вона. - Невже мені все тільки наснилося?
- Таке буває в нашому лісі, - кивнула головою бабуся. - Ходімо краще додому. Я оладок насмажила - пальчики оближеш!
І вона потягнула Катю за руку.
І тут раптом Катя побачила капелюшок. Ту саму, яку пошила їй шишимора. Капелюшок ця лежала в траві поряд з падінням жолудем і немов чекала, коли Катя її помітить. "Чудеса!" - посміхнулася Катя і, підхопивши капелюшок, пішла слідом за бабусею.