Леді Рейчел в розпачі - через підступи її хитрою тітки вона скоро втратить не тільки свій маєток, але і свободу, вимушена вийти заміж за ненависного їй людини. Вона звертається за допомогою до красеня герцогу Уестлі, проте його холодність і байдужість до її чарам штовхають юну красуню на зухвалий і небезпечний вчинок. Щоб одружити на собі герцога, леді Рейчел вирішує його викрасти.
А нглии. 1740 рік
- Гей, хлопче! - Господарю заїжджого двору вистачило скороминущого погляду, щоб оцінити вершника, кінь, що їде позаду карету і з усього цього зробити висновок: на славному Кауров жеребці гарцює слуга знатного пана.
Тому він, без жодного сумніву, повторив:
- Чуєш, хлопче, тут у нас орудує Шляхетний Джек. Ви б поостереглись, - і він кивнув головою в бік багато прикрашеного екіпажу.
Джером притримав свого коня і озирнувся. Трактир при дорозі сяяв свіжопофарбовані вивіскою «Білий Лебідь» і нижче, дрібніші, - «Томас Аскер, власник».
Цей самий Томас Аскер і дивився тепер на Джерома від низу до верху, не без задоволення викладаючи чергову історію про відомого в цих місцях розбійника, благо знайшовся слухач.
- Він тут якраз вчора і попустував. Пограбував лорда Крайва серед білого дня на дорозі на Уінгейт-Холл, - шинкар ледве помітно посміхнувся. - Он там, в гайку, зовсім поруч, і півмилі не буде. Якраз перед мостом через річку зупинив карету, ну а далі вже пошібче поїхали. Конячок якось легше, сер. На цілий мішок золотих монет.
Джером слухав мовчки, але задоволення свого аж ніяк не приховував. Воно абсолютно ясно читалося на його обличчі. Ще б! Джером так яскраво уявляв собі лють лорда Крайва! Іншого такого скупердяя йому зустрічати не доводилося. Напевно, все дорогу старий скнара оплакував кожну монетку окремо.
Так, схоже, Шляхетний Джек без діла тут не сидів. Втім, що б там не думав поважний шинкар, Джером не мав ані найменших підстав турбуватися. Якби містер Аскер знав, навіщо з'явився тут, в забутому Богом Йоркширі, цей вершник, він був би здивований. Джером шукав зустрічі з Шляхетним Джеком, тим самим розбійником, про який по окрузі ходило стільки чуток.
Але Том Аскер нічого про це не знав і навіть не здогадувався. Так що взагалі могло цікавити його, коли поруч нетерпляче переступав з ноги на ногу такий буланий.
- Ах, і хороший! - Захопився шинкар. - Їй-Богу, сам пішов би на службу хоч до кого, тільки б покрасуватися на такому коні! А твій-то господар, дивлюся, не з бідних.
І правда, карета з щільно запнутими шкіряними фіранками хоч і була неабияк брудної - погода всю дорогу залишала бажати кращого, - але обдурити нікого не могла. Коні прекрасні, обробка чорного дерева явно коштувала великих грошей, та й все інше теж не підкачало. Зрозуміло, що ще тут можна подумати - господар карети багатий, і вельми. Такий, мабуть, і був хід думок містера Аскер. Втім, тепер він побажав уточнити:
- Кому служиш-то, щасливчик?
- Герцогу Уестлі, - відповів Джером.
Щербата посмішка на обличчі шинкаря згасла. Він почухав підборіддя і сказав зовсім вже іншим тоном:
- Так? Ну, беру свої слова назад. Щастя невелике. Кажуть, зол як чорт, слова крізь зуби цідить - великий гордій. Во, навіть і не вигляне. Мабуть думає, ми його світлість тут наврочити, - шинкар говорив неголосно, тільки для своїх, якими наївно вважав Джерома і ще одного хлопця, який тримався неподалік. Аскер не бентежило навіть те, що другий вершник давився від сміху.
Джером, треба сказати, спробував якось пом'якшити суворий вирок нещасному герцогу.
- Не так вже він і зарозумілий. Він. е-е. спить. Втомився дорогою, ну і спить.
- І давно ти у нього служиш? - вже співчутливо поцікавився розбовталося Аскер.
Джерому захотілося припинити тривалу жарт, але, побачивши, що всі приготування до від'їзду закінчені, він вирішив залишити містера Аскер в блаженному невіданні.
- Та ні, не дуже.
Ззаду посміювався Феррі, справжній конюх герцога. Джером підвівся в стременах, і два вершники, регочучи, перетнули двір, без праці обігнули повільно рушивши екіпаж і незабаром залишили його далеко позаду.
Феррі, анітрохи не побоюючись гніву свого пана, заявив:
- А конюх з вас вийшов хоч куди! Все ще сміючись, Джером оглянув своє вбрання. В дорозі він завжди вважав за краще зручний одяг. Ну і хто б міг подумати, що герцог Уестлі відправиться подорожувати в такому вигляді: потертий шкіряний жилет надійно захищав його від вітру, а штани з оленячої шкіри і стоптані чоботи сиділи як влиті і нітрохи не обмежували рухів. Що ще потрібно подорожньому? Тільки сорочка з тонкого батисту наводила на думку - а чи так вже простий цей щедро припорошений дорожнім пилом хлопець?
Джером вирішив затриматися біля річки. Право, непогано покупатися та й переодягтися в чисте варто було б. Там і екіпаж з усім необхідним їх наздожене. У Уінг нікому не прийде в голову сумніватися, що їх вшанував своєю присутністю герцог Уестлі.
Втім, Джером ніколи не любив настільки пишномовних виразів і за модою особливо не гнався, в душі вважав все це дрібницями. Ось батько його, старий герцог, - той був вкрай педантичний, що в ритуалі, що в одязі. Уестлі не можуть дозволити собі виглядати абияк, в цьому батько був невтомний. Благородне походження вимагає гідних одягів.
- А цікаво було б подивитися на цього товстуна, скажи я йому, що я і є сам герцог, - сказав Джером. - Мабуть, він би і не повірив. А?
Феррі, якого все, що сталося тішило несказанно, засяяв посмішкою.
- Так він швидше б повірив в те, що ви Шляхетний Джек! Та не тільки в одязі справа. Самі посудіть, хіба стане герцог водити дружбу зі своїм конюхом.
Феррі був для Джерома не просто конюхом. Вони дружили з самого раннього дитинства, коли важливо було швидко бігати, спритно лазити, не брехати і не боятися, а син ти герцога або ще хто - яка різниця? Ось такі це були блаженні часи, і так проводили свої юні роки багато нащадків шляхетних родин. Незвичайним було інше. Виріс Джером Уестлі залишився вірний цій дружбі назавжди. Феррі був одним з небагатьох, з ким герцог відчував себе вільно і був самим собою.
Джером на вагу золота цінував ті рідкісні хвилини, коли він міг відчувати себе просто і природно. Дивно, але його і справді кілька обтяжувала необхідність дотримуватись етикету, постійно бути напоготові, щоб не сказати зайвого. Хоча гордовите вираз обличчя, яке Джером відмінно навчився зберігати при будь-яких обставин, служило дієвим зброєю проти різного роду нудьгуючих нероб і прекрасних дам. Останні тільки і мріяли опинитися в його ліжку, бажано в якості дружини.
Він посміхнувся при думці, як був би здивований батько, побачивши свого сина в одязі простолюдинів і без звичної маски зверхності на обличчі - дієвого зброї проти підлабузників, нахабних прилипав, нудьгуючих нероб і прекрасних спокусниць, які мріяли тільки про те, щоб привернути до себе його увага.
Дорога вилася між високих пагорбів, порослих вересом і папороттю. Весь тиждень йшли безпросвітні дощі, і нарешті хмари розійшлися і переглянули сонце. Всі відразу змінилося, повеселіло. Безлісний торфовище, звичайно, не бозна-як мальовничий, та й вереск ще не зацвів, але подекуди вже виднілися золотисті спалаху квіток дроку. Ажурні папороті ще не просохли і виблискували дрібними краплями, граючи і переливаючись під яскравими променями.
Джером озирнувся через плече. Його карета повільно тягнулася далеко позаду. І не дивно, дорога була так собі, хоча і не порівняти з тією розмитою глинистому трясовиною, по якій вони їхали раніше. Звичайно, їхали - не те слово: повзли, тряслися, вибиралися з якихось ям - в загальному, мучилися невимовно. Ні, зараз цілком терпимо.
Потривожений заєць, вискочивши казна-звідки, стрілою пронісся під самим носом коней. Кобила Феррі злякано позадкувала.
- Чорт би його побрав! - пробурмотів конюх, намагаючись впоратися зі своєю норовливої конем. - Чи не накликав би біди на наші голови.
Сонце розходилося не на жарт, скучивши за тиждень під непроглядній пеленою хмар, воно тепер палило нещадно. Вершники заквапилися до невеликої гаю, що обіцяла бажану прохолоду. До речі, здається, саме там Шляхетний Джек пограбував вчора лорда Крайва. Значить, тим більше варто поспішити.
Джером і Феррі спішилися, в'їхали в ліс і, вже не поспішаючи, пішли поруч з кіньми. Якщо Шляхетний Джек ще не покинув ці місця, він незабаром дасть про себе знати.
Вони обігнули довгий звивистий яр, порослий молодими березами, і зовсім було зібралися рухатися далі, як за їх спинами пролунав грубий голос:
- Стійте! А не те, бачить Бог, швидко дізнаєтеся, як кусаються мої залізні собачки.
Джером і Феррі обернулися. Здоровенний чолов'яга у всьому чорному височів перед ними на величезній вороному коні. Виглядав він страхітливо - чорна маска на обличчі, капелюх, насунута на самий лоб, в кожній руці по пістолету.
Шляхетний Джек наздогнав здобич і тепер явно збирався випатрати її.
Джером явно не відчував ніяких побоювань. Схоже, він був навіть радий цій зустрічі. Спокійно дивлячись на розбійника, він з усмішкою сказав:
- Невже їх укуси тхнуть наповал? А, Морган? Навіть мене?
- Чорт забирай! Не може бути!
Голос Джека відразу змінився, зникла удавана грубість, і крізь звичайне людське здивування чулося явне невдоволення.
- Бачу, особливої радості своєю появою я тобі не доставив, Шляхетний Джек, - безтурботно продовжував герцог. - І, будь ласка, не тич в мене, як ти їх там називаєш. залізними собачками.
Розбійник покірно заткнув пістолети за пояс. Він був без плаща, в розхристаній на грудях чорної сорочці.
- Я було подумав, що це негідник Біркхолл. За моїми відомостями, він повинен був їхати саме по цій дорозі. Кажуть, він збирався в свій маєток.
Джером подумки побажав Благородному Джеку як слід попсувати цього розпусника. Може, лорд Біркхолл задумається про що-небудь ще, крім своїх огидних розваг.
- Якого біса ти тут робиш? - з досадою спитав розбійник.
- Потрібно поговорити! Навіщо б ще я став тягнутися в цей Богом забутий край? Ти ж сам знаєш, я не люблю північ.
- Тут не місце і не час для розмови, - зауважив Шляхетний Джек, змінивши тон. - Я тут не затримуюся, занадто багатолюдно. Це дорога в Уінгейт-Холл, заміський маєток графа Арлінгтона.
- Знаю. Саме там я і збираюся зупинитися. Морган розреготався:
- Ні, ну треба ж! Тільки не кажи мені, що їдеш туди не через прекрасної і чарівною леді Рейчел!
Джером запитально подивився на нього:
- А це ще хто така?
- Я й не знав, що у нього є сестра.
- Тоді що тобі там робити? Адже ти, пам'ятається, недолюблював Арлінгтона.
На це Джерому нічого було заперечити. Він завжди погано ставився до безтурботним повісити на кшталт Арлінгтона. Таких чимало крутилося навколо. Джером вважав, що легковажність неприпустимо для справжнього чоловіка.
- Про що ти? - Джером був незадоволений цими запитаннями. - Ти ж знаєш, що Арлінгтона в маєток немає. Він безслідно зник рік тому, коли повертався до Англії з континенту.
- Ну і якого дідька тобі туди треба? - Морган то чи упирався, то чи й справді хотів зрозуміти, в чому справа. - Там тепер у сто крат гірше, ніж при графі. Дивуюся, але Арлінгтон виявився повним дурнем. Він віддав правління маєтком свого дядька Альфреда. Ти тільки уяви собі! Начебто раніше за ним таких відвертих дурниць не помічалося.
- Так, значить, в Уінгейт-Холі заправляє справами його дядько?
- Не стільки він сам, скільки його дружина. Ти пам'ятаєш це чудовисько?
Джером скривився. Дружина Альфреда Уінгейта, блискуча красуня Софія, втілювала в собі все, що він так ненавидів в жінках. Брехлива, вивертка дрянь, тільки і думає, як би в черговий раз наставити роги чоловікові. Що вона собою являла, було ясно всім, крім цього старого дурня Альфреда, за якого вона і заміж-то вийшла тільки заради його титулу і благородної прізвища Уінгейт.
- Для мене велика несподіванка, що ти збираєшся жити під одним дахом з Софією, я ж знаю, як ти ставишся до таких жінок. Вона напевно не залишить тебе в спокої. - Шляхетний Джек зовсім розвеселився. - Або ти вирішив поступитися? Вона, без сумніву, хороша, але чи не буде вам тісно в ліжку. До неї така черга!
Джером і сам прекрасно знав, що Софія будувала плани на його рахунок, тому і запросила його в Уінгейт-Холл. Втім, подібних жартів він не терпів, навіть від Моргана. Тому в голосі його з'явився явний холодок:
- Я прийняв запрошення Уінгейта з однією лише метою - приховати справжню причину мого приїзду. Я хотів побачитися з тобою, Морган.
- Значить, знову з'явився з умовляннями, ну. - Морган помовчав, явно для того, щоб Джером усвідомив всю безнадійність затіяного. Потім запитав: - А що ж так спішно. Сталося що?
- Мабуть, - в тон йому відповів Джером. - Король запропонував тисячу фунтів за твою голову.
Розбійник оторопів, потім вибухнув лайкою і нарешті знову замовк, сильно спохмурнівши.
- Бачу, ти зрозумів, до чого це призведе. Тепер всякий мисливець до легких грошей кинеться розшукувати тебе.
Несподівано до них долинули чиїсь гучні голоси.
- Я більше не можу тут залишатися. Спасибі за попередження і прощай. Ти ж повертаєшся?
- Ні, я поки поживу в Уінгейт-Холі. Нам необхідно поговорити, і не так, посеред дороги, Морган. Якщо хочеш скоріше позбутися від мене.
- Упертий і незговірливий, як завжди, - пробурчав Шляхетний Джек. - Гаразд. Буду завтра вранці в одинадцять біля руїн. Конюх з маєтку вкаже тобі дорогу.
Герцог з сумнівом подивився йому в очі:
- Я ж сказав. Чорт забирай, Джером, хіба я коли-небудь порушував своє слово?