- Три роки на дику козу полевать! - ще раз махнув він рукою.
- Три роки? Як це "три роки"?
- Та де там з рушницею.
І розповів мені Максим таку історію:
- Пішов я з рушницею в ліс, може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на галявину, глянь! - а переді мною, ну, не далі, як до комори, стоять дві і дивляться на мене. Ось тут мене як смикнуло! Чи не витримав: приклався - "бабах!" - одна на місці! А інша втекла! Я біжу до неї і світу не взвидел! Прибіг, знімаю поясок, пов'язую їй ноги! А руки в мене тремтять і ноги тремтять! Нічого і не бачу, нічого і не чую! Як раптом хтось по потилиці мене як трахне, так я своїм лобом в цапиний, тріск! А в очах вогники тільки виблискують! Отямився, а переді мною лісничий. Ну, далі самі вже знаєте: суд і три роки з ізоляцією!
- З ізоляцією та ще й без корови! Тому що його три роки за козою носило, я й корову продала! Мисливець! - додала підкреслено Максіміха.
- І рушниці немає? - питаю.
- Так до біди це рушницю! Якщо і піду коли-небудь на козу, так тільки з дружиною і тільки на Житній базар!
"Провчити одного браконьєра!" - подумав я про себе.
Можна їх усіх, браконьєрів, провчити, потрібно лише як слід за справу взятися.
Полюють на дику козу найчастіше загоничами. Облавою, одним словом.
Робиться це з дозволу відповідних організацій, коли проводиться так званий відстріл козлів-самців.
Для мисливця труднощі полювання на козу полягають в тому, щоб не помилитися і не бахнути замість козла в козу-самку.
- Ну, а як ти його в недобрий час розбереш, якщо воно повз тебе не повзе, а розстеляється, летить, і на мушці воно у тебе одну мить, скажіть, як ти розбереш, коза або козел. Прибріхують ті мисливці, що говорять: "Я, мовляв, ніколи не помиляюся!" - з сумом сказав мені якось прекрасний, досвідчений, старий уже мисливець, - Ну, і трапляються, зрозуміло, конфузи, коли замість козла дивиться на тебе сумними очима коза. Дуже неприємне, а до того ж ще й кримінальну справу!
Єдиний, на наш погляд, спосіб не помилятися, хто повз тебе летить - коза або козел, такий:
Вона, звичайно, зупиниться.
Ви відразу і питайте;
"Ти коза або козел?"
Вона відразу ж вам:
"Я коза! А козел позаду мене летить. Туди гляди!"
Ворон тут ловити не можна! Діалог з козою повинен бути стенографічних точний, інакше втратите козла.
Бувають випадки, що козел, зупинившись на ваш заклик: "Кіз-киз-киз!" - стане перед вами і, щоб вас обдурити, мекнет басом: "Я коза!"
Але в цей час ви встигнете помітити у нього ріжки і бороду, якщо він не поголиться. Але бувають взагалі козли без бороди і без ріжків! Тоді вже дивіться туди, куди вам ближче! І бабахає!
Вбити козла - це ціла подія в житті кожного мисливця.
Траплялося й мені вбивати.
- Заходьте завтра до мене! - запросив мене хороший мій знайомий і старий мисливець. - Дикого цапа постріляємо! Маю дозвіл!
Я зайшов, зарядивши рушницю "чотирма кулями",
- Рушниця, - каже мій знайомий, - поки що розрядите і повісьте та йдіть-но сюди, сідайте, і поговоримо!
Щоб довго не базікати, убив я тоді мало не ціле здоровенне блюдо дикого цапа! Ох, і смачна ж дичина! Господиня вже стала навіть кривитися. А я б'ю, а я б'ю!
Яке ж благородна тварина - дика коза!
І в лісі, коли стоїть, і коли вона летить-розстеляється, і коли вона браконьєра викриває.
Шляхетна вона і на блюді!
* Ю. В. Шуйський-народний артист СРСР, один з найвизначніших діячів українського радянського театру, виконавець ролей Платова Кречета, Галушки в п'єсах О. Корнійчука, дзвонаря Квазімодо в спектаклі "Собор Паризької богоматері".
** - "Приїжджайте в Дзвінкове", "В степах України" - п'єси О. Корнійчука.
ДИКИЙ КАБАН, АБО ВЕПР
Чому це, коли говорять "дикий кабан", не страшно, а скажуть "вепр", так вже й мурашки забігають по спині і волосся на голові починають ворушитися?
Воно, може, саме слово "вепр" страшне - ікласту, загрозливе, хрюкає.
На Полтавщині, неподалік від славного міста Гадяча, є село Веприк. Хоча це й не дорослий "Вепр", а тільки маленький, тільки ще "Веприк", але думається, що колгоспникам там, мабуть, весь час страшно: що, якщо малий Веприк виросте і стане великим Вепром? Що тоді?
Найстрашніший дикий кабан - це бурлака, самотній кабан, переконаний кнур-індивідуаліст, який пристає до табуна, коли свині весілля справляють. Він тоді своїми страшними іклами розганяє Кнур-хлопців, а сам сяде потім і хрюкає, чавкає, як колись пан поміщик на весіллі у своїх кріпаків, і йому, як того пана, належить право "першої ночі".
Дикий кнур-бурлака, якого називають за його величезні страшні ікла сікачем, вигодовується так, що стає справжнім страхіттям, сильним і лютим. Собак він своїми іклами одним ударом січе на бефстроганов, а мисливець, як тільки побачить сікача, відразу ж бере на мушку. дуб або грушу і сидить там тихо, як горлиця. І тільки після вже розповідає:
- Сікача вчора стріляв! Іду, знаєте, в очеретах, раптом чую, щось сопе! Дивлюся, а воно як гора! Я спочатку подумав, що це паровоз обтічної форми зійшов з рейок і котить по болоту. Пріглядиваюсьсекач! Я, звичайно, не розгубився - в лівому стволі у мене Жака, я його в лоб як трахну! Куля - "Дзинь!". Відскочила і біля мене - шльоп! Навіть сплющилася. Він тільки головою струснув і на мене. Я не розгубився. А коли ж я взагалі губився? Так. Так ось я відразу ж, значить, схопив фінку і до нього! Замахнувся, а він мені й каже: "Злазь, дядько, з дуба. Навіщо ти туди заліз?" Так. Я звичайно.
- Чекай, чекай! Що ти верзеш? Хто говорить? З якого дуба?
- НЕ перебивай! Я до нього з фінкою, вдарив його під ліву лопатку, якраз проти серця. "Ага, - кричу, - попався! Попався, вепп-ппрррь! Чи не з таких я, - кричу, - щоб сікача злякатися". Так на нього верхи! Сів верхи і тримаюся за гілку! А він знову до мене: "Так злазь, - каже, дядько, кабан до Філіппової балці втечу!" А я йому: "Злазити, кажеш? Ні, не злізу, - кричу, - поки не переконуючи тебе!"
Тут вже підходить господиня будинку.
"Може, - говорить, - ви, Стратон Стратілатовіч, приляже та поспите?"
"Чи не сльозу!" - кричить Стратон Стратілатовіч.
Потім вже беруть Стратона Стратілатовіча попід пахви і укладають на диван,
А він ще й на дивані добиває сікача.
"Чи не сльозу, - каже, - поки не переконуючи!"
Так до сих пір ніхто і не знає, чи вдалося Стратону Стратілатовічу злізти з цього зухвалого вепра-сікача, або він до сих пір ще тримається за гілку.
Сікач - страшний звір, так що і після четвертої стопки не дуже-то злізеш.
Але чому ми весь час говоримо про вепрі-Бобильов, про сікача?
Та тому, що ми, мисливці, лицарі, а вже якщо йдемо на дикого кабана, то на такого, щоб після можна було чимось і похвалитися і дещо показати.
Уявіть собі на стіні вашого кабінету голову сікача зі страшними зубіщі-іклами.
Слава не тільки вам, а й усьому вашому роду-племені.
Ясна річ, полюючи на сікача, можна попутно десяток інших кабанів або свиней вбити, які подрібніше. Але головна ваша мета - сікач!
Поросят не чіпайте.
Вбити порося - це все одно, що вбити на озері каченяти, у якого ще й зуби не прорізалися.
Сором і ганьба для справжнього мисливця.
Сікач, незважаючи на свою вагу і короткі ноги, дуже швидко бігає.
Один мисливець, до того ж досить досвідчений, розповідав мені, як сікачі бігають.
Кузьмою Дем'яновичем звуть мого приятеля, ось він-то і розповідав:
- Полювали ми з компанією в Бабиної балці. А Бабина балка з одного боку підходить до глибокого-глибокого яру. Уздовж балки - ліс. За яром починається болото, поросле очеретом, далі річка. Полювали ми на зайців, лисичок, одним словом, на все, що попадеться під руку. Був з нами і місцевий дідок-мисливець. Пройшли ми балку, наблизилися до яру, сіли на пагорб, закурили, відпочиваємо. Краса яка, куди не подивишся! Комиші, між ними подекуди озера, а за очеретами сріблясто-блакитна стрічка річки. По той бік річки лісок. Близько ліску - хутірець з трьох хат. На узгір'ї біля хутора овечки пасуться. Чути, як на хуторі і дівчата "Чорноморця" виводять: