НАЛАШТУВАННЯ.
Нехай читача не бентежать назви трактатів Талмуда, мидрашей і іншої релігійної літератури (Берейшіс Рабо, а не Береш Раба; Брохойс, а не Брахот і т. Д.) Вони, як і в оригінальному тексті, дані в ашкеназской вимові, оскільки в книзі мова йде про ашкеназской традиції.
Цитати з пророків і Писання (Невіім і Ктувим) - в перекладі Давида Йосіфона (за винятком двох фраз з Пісні Пісень, вони - в синодальному перекладі).
І ще: я хочу сказати велике спасибі деяким людям, без яких цей переказ не здійснився б:
«Раскардаш Оркестру», який закохав мене в ідиш і ідішкайт.
Моєму татові Вадиму Голубу, який одного разу жартома запропонував: «А ти переведи цю книгу».
Міхаелю Дорфманом, який чомусь відразу в мене повірив і продовжує вірити донині.
Дружині Лопатник, яка терпляче і з лукавинкою веде мене по морях єврейських граматик.
Рабину Олександру Фейгін і його дружині Оксані Гесіной, які з почуттям, з толком, з розстановкою консультували мене по всіляких питань.
Іллі магіня, який допомагав не менш, ніж дражнився, а то і більше.
Дружині Манко, який навчив мене знаходити в собі самій сили, щоб доробити роботу до кінця.
Nunc scio quid sit amor [1]
У цій книзі ідиш постає не таким, яким його часом зображують популярні англомовні джерела. Крім добре знайомих нам рис - типово єврейських практичності і гумору - в ньому є багато інших, аж ніяк не милих і не політкоректних. І наївним його ніяк не назвеш. Подібно до Талмуда, котрий породив багато єврейських погляди, ідиш таїть в собі безліч речей, але невинність в їх число не входить. Ідиш як культурне явище (як основна мова цілого суспільства) процвітав в період між Першою хрестовим походом і кінцем Другої світової війни плюс-мінус кілька років. Історичні події не могли не вплинути на характер їдишу - ця мова, ця культура народилися в одній різанині і загинули в інший.
Історичний підхід до такого матеріалу був би дуже невеселим, тому я вирішив написати не біографію, а портрет. Вірніше, серію портретів: ось єврей говорить про їжу, ось він стикається з сексом і смертю, а тут - позує з ріднею.
Читачеві буде надано достатньо матеріалу, щоб зрозуміти значення слів та ідіом так само, як їх розуміють євреї. Можливо, деякі портрети швидше нагадують рентгенівські знімки - і все ж це саме портрети.
Але щоб отримати цілісне уявлення про ідиші, ми повинні спочатку розглянути іудаїзм і особливості єврейського побуту і віри, що визначили розвиток мови. І якщо в першому розділі про Біблії і Талмуді сказано більше, ніж про бупкес і тухес. то лише тому, що Біблія і Талмуд для їдишу - то ж, що плантації для блюзу. Різниця тільки в тому, що блюз далеко пішов від плантацій, а ідиш, незважаючи на всі старання, так і не зміг втекти від Талмуда.
Оскільки книга розрахована на широку читацьку аудиторію, немає особливого сенсу вказувати бібліографію, так як майже всі джерела написані на ідиші. Однак я не можу не згадати чотири основні роботи, знайомі будь-якому ідішісту: «Сучасний англо-ідиш і ідиш-англійський словник» Уріеля Вайнрайха; «Ідиш-англо-івритський словник» Олександра Гаркаві, «Ойцер фун дер йідішер Шпрах» ( «Скарбниця єврейської мови») Нохума Стучкова і «Гешіхте фун дер йідішер Шпрах» ( «Історія єврейської мови») Макса Вайнрайха. Остання видавалася англійською під назвою «History of the Yiddish Language» (Chicago, 1980).
Про природу квечей:
Людина заходить в потяг і сідає навпроти старого, який читає єврейську газету. Поїзд рушає. Через півгодини старий відкладає газету і починає хникати, як вередлива дитина: «Ой, як я хочу пити ... Ой, як я хочу пити ... Ой, як я хочу пити ...»
Через п'ять хвилин пасажир навпаки доходить до ручки. Він відправляється в інший кінець вагона до баку з водою, наповнює склянку, йде назад. Через кілька кроків зупиняється, йде назад до баку, наповнює другий стакан і обережно, щоб не розлити воду, повертається на місце. Підійшовши до старого, він кашляє, щоб звернути на себе увагу. Той, обірвавшись на підлозі-ой, піднімає голову і одним ковтком осушує перший стакан. Його очі повні подяки. Тут же, не даючи старому схаменутися, пасажир простягає йому другий стакан, сідає на місце і закриває очі в надії хоч трохи подрімати. Старий зітхає, як би кажучи спасибі. Потім він опирається ліктями на спинку сидіння, закидає голову і каже так само голосно, як і раніше: «Ой, як я хотів пити ...»
Якщо ви зрозумієте анекдот, то легко опануєте ідишем. Тут є майже всі важливі складові єврейського характеру: постійна напруга між «єврейським» і «неєврейських»; псевдонаівность,
Всі права захищеності booksonline.com.ua