Царівна Несміяна була природженою жартівниця. Вона говорила такі смішні речі, що ніхто не міг втриматися від сміху. Вона ж при цьому зберігала повну серйозність. Вона просто правду говорила ...
Зрештою все перестали розуміти, коли вона серйозно говорить, а коли жартує. Іронією своєї вона наважується женихів. Просто страшно було заміж виходити. З одного боку страшно, а з іншого, з одного боку, смішно ... Не дивлячись на свою мудрість, вона ще залишалася дитиною.
Наставив він кожного, батько її, указ видати: Хто царівну Несмеяну розсмішить, тому вона дружиною і стане. Цар ще на додачу півцарства обіцяв. Ну, прямо-таки передача: «Розсміши коміка»!
Прийшов Іван-дурень до неї свататися, а вона за голову схопилася: «Батюшка! Так що це за наречений. Ні пики, ні шкіри. Ті, минулі, хоч з животиком були солідним, так званим «трудовим мозолем», а цей без живота. Стрункий, дзвінкий і прозорий.
--Адже це добре, що без живота! Заважає!
--Що заважає? Здивувалася Несмеяна.
--Я б і ніс відірвав. Цілуватися заважає.
--Ну, без носа, так ти мені і зовсім не потрібний.
--А з носом, значить, в самий раз.
--Мені блондини взагалі-то подобаються ...
--Ну і нехай подобаються, а любити будеш темно-русявого.
--Це тебе, що ль?
--А хоч би і мене!
--Дурень ти і є, хоч і Іван. Ти в дзеркало подивись! У тебе ж сивини багато.
--Сивина НЕ лисина. Виду не псує!
--А шрам на обличчі? Мені що ль чоловік різаний потрібен.
--Шрами прикрашають чоловіка!
--А мені не прикрашати, а приборкувати мужиків хочеться!
--Тоді я тобі в самий раз!
--Такий податливий?
--Навпаки, все життя мене будеш приборкувати. Горбатого могила виправить!
--Так ти ж не горбатий?
--Це вже успіх! Я перший з женихів, який почув комплімент!
Царівна схаменулася і почервонівши додала: «У тебе вуха великі ...»
--Великі вуха ознака творчої натури і витонченого смаку. Ти мені подобаєшся, між іншим.
--Я всім подобаюся, а ось мені ...
--Я знаю, що тобі я подобаюся ...
--Ось ще! У тебе штани в латках і постоли не чищені.
--Природну красу ніщо не зіпсує.
--Це ти про мене? -с'язвіла царівна.
--Так як я смію! Це я про нас обох. Прекрасна пара!
--Та ти й справді дурень?
--А ти, ніби документів моїх не читала? Там чорним по білому написано: Іван Дурень. Або в школі не навчалася? А до дев'яти вважати вмієш?
--А чому не до десяти?
--А щоб ти запитала.
--Батюшка! -взмолілась царівна,-цей мужик мене дуже стомлює. Може й справді за нього заміж вийти?
--Дура! -Кричить цар,-самого головного він не виконав: тебе не розсмішив!
--Те то, -відповідає Іван, -я Іван Дурень, вона царівна Дура. Чим не пара?
--Ой! Яка ж я дурра.
--Дуже приємно. Іван Царевич.
--А до цього часу дурнем був ...
--Чоловік царівни завжди царевич.
--Спочатку рассмеши! -Кричить цар, а царівна йому відповідає: «Він це серйозно говорить, а вам все хиханьки та хахоньки ...»
--А ти всерйоз повірила, що я одружитися з тобою хочу: Не те що за півцарства, за все царство на додачу я не візьму!
--Візьмеш! Куди ти дінешся ... -шіпіт цар.
--Ти пожартував? Чуть не плаче царівна Несміяна.
--Треба мені боляче перед тобою викаблучуватися, смішити тебе, собі в збиток ...
--Так як же так. -сльози бризнули у царівни з очей.
--А так! Я і справді пожартував. А ти не смієшся ...
--Тут розсміялася Несмеяна радісно, хоча ніхто нічого смішного не бачив, обняла Івана Дурня, але сміятися не припинила. Так і повів її Іван, поки вона сміялася. Вони розуміли один одного. І ніхто з них не ставив більше один одному питань: «Ти жартуєш чи серйозно?» Тому що кожен відповідав на це питання: «Звичайно, жартую!» Але ж значило воно як раз навпаки. А все тому, що вони обидва розумні були. А по-друге, вони обидва правду завжди говорили ...