Сергій Єсенін передчував власну загибель за кілька років до трагічних подій в ленінградської готелі «Англетер». Про це свідчать вірші поета, наповнені смутком і відчуттям неминучості того, що відбувається. Рефрен про швидку смерть присутня в них із завидною постійністю, починаючи з середини 1923 року, коли поет раптом усвідомив, що молодість залишилася в минулому, а майбутнє не обіцяє йому нічого нового і цікавого.
Аналізи інших віршів
- Аналіз вірша Олександра Пушкіна «Була пора: наш свято молодий»
- Аналіз вірша Марини Цвєтаєвої «Молитва»
- Аналіз вірша Івана Сурикова «Білий сніг, пухнастий. »
- Аналіз вірша Афанасія Фета «Псевдопоету»
- Аналіз вірша Івана Буніна «Перший ранок, срібний мороз!»
Ми тепер відходимо потроху
В ту країну, де тиша і благодать.
Може бути, і скоро мені в дорогу
Тлінні пожитки збирати.
Милі березові хащі!
Ти, земля! І ви, рівнин піски!
Перед цим сонмом йдуть
Я не в силах приховати своєї туги.
Занадто я любив на цьому світі
Все, що душу втілює в плоть.
Світ осика, що, розкинувши гілки,
Задивилися в рожеву водь.
Багато дум я в тиші продумав,
Багато пісень про себе склав,
І на цій на землі похмурої
Щасливий тим, що я дихав і жив.
Щасливий тим, що цілував я жінок,
М'яв квіти, валявся на траві
І звірина, як братів наших менших,
Ніколи не бив по голові.
Знаю я, що не цвітуть там хащі,
Чи не дзвенить лебедячої шиєю жито.
Тому перед сонмом йдуть
Я завжди відчуваю тремтіння.
Знаю я, що в тій країні не буде
Цих нив, златящіхся в імлі.
Тому й дороги мені люди,
Що живуть зі мною на землі.