Проголошена Універсалом Центральної Ради від 20. 11. 1917 року, спочатку в федеративних відносинах з Росією. Цьому передувала широка національна автономія України під керівництвом Центральної Ради, так і не визнана Тимчасовим урядом. Повну незалежність УНР проголосила в Універсалі Центральної Ради від 22. 1. 1918. При пронімецьких уряді гетьмана Скоропадського назву замінено на інше - Українська держава. або Українська Держава (Українська Держава, 29. 4. 1918 - 14. 12. 1918). При Директорії (уряд прихильників Симона Петлюри) назва УНР відновлено. Проіснувала до 1920, коли територія України була окупована радянською Росією. Західна Україна відійшла до союзної Україні Польщі, яка обіцяла створити на цих землях національну автономію (виконано не було). Уряд УНР (Директорія) вирушило в еміграцію, хоча колишній глава Директорії Володимир Винниченко деякий час співпрацював з прорадянських урядом України. В еміграції було утворено т.зв.. Уряд України у вигнанні, яке знаходилося спочатку в Польщі, в 1939 - 40 - у Франції, а після другої світової війни була створена т.зв.. Українська національна рада як передпарламент уряду у вигнанні.
В основу розбудови держави був покладений так званий «трудовий принцип», згідно з яким влада повинна була належати трудовим радам:
- вища державна влада передавалася Директорії УНР;
- законодавча - Трудовому конгресу (вибраному без участі нетрудових класів - поміщиків і капіталістів);
- виконавча - уряду (Рада Народних Міністрів), а на місцях - трудовим радам селян, робітничого класу, трудової інтелігенції; зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції.
Директорія ухвалила постанову про негайне звільнення всіх призначених за гетьманату чиновників. Вводився державний контроль над виробництвом і розподілом продукції. Відновлювалися 8-часовий робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок. Нова влада заявила про введення демократичних свобод.
6. Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) - самопроголошена незалежна держава в період з кінця 1918 р до початку 1919 року в східній Галичині зі столицею спочатку у Львові, потім у Станіславові (нинішній Івано-Франківськ).
3. Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи внутрішньої політики були такими:
- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР - Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко і організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;
- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта - гривня; відновлювалися залізниці;
- була затверджена державність української мови, але національним меншинам гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи оголошувалися державними.
Оскільки Антанта прийняла «14 пунктів» президента США В. Вільсона, спрямовані на демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернулося до глави американської держави з проханням про допомогу в сприянні визнання проголошеної республіки.
Але прохання про допомогу виявилося марними. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилася в міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР относіласьФранція, яка була зацікавлена в зміцненні Польщі на противагу Німеччині. А лідери Польщі були переконані, що освіта ЗУНР було тільки на користь Австрії і Німеччини.
На Паризькій мирній конференції (1919 р) вирішувалося питання про врегулювання відносин з Польщею. В ході її роботи було внесено пропозицію про укладення перемир'я між Польщею і ЗУНР, що передбачало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не могло, і війна з Польщею продовжувалася.
5. Проголошення злуки УНР і ЗУНР.
Значення об'єднання УНР і ЗУІІР:
- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі;
- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчило про те, що «вперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братніх зв'язків, увійшли в контакт між собою в масових масштабах»;
- Велике значення для подальших подій мало взаємодія Української Галицької армії і армії Директорії;
- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.
6. Причини поразки ЗУНР.Прічінамі поразки ЗУНР були:
- ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без військової і дипломатичної підтримки європейських держав;
- Прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;
- УНР, воюючи на декількох фронтах в 1918-1919 рр. не могла захистити територію ЗУНР від польських військ;
- ЗУНР не створила через економічні причини достатню за чисельністю і військовому оснащенню армію, здатну захистити суверенітет держави та її територію;
- поразку Української Народної Республіки.
ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка в боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.
7 Встановлення радянської влади
Основні положення НЕПу і особливості її здійснення в УРСР.
Зміни, внесені Непом:
У сільському господарстві: заміна продрозкладки податком, дозвіл продажу надлишків з ринків, в певній мірі був відкритий доступ до оренди землі, дозволений наймання робочої сили.
У промисловості: проводився повернення частини дрібних і середніх підприємств своїм колишнім власникам, дрібні і середні підприємства здавалися в оренду приватним особам, дозволялося відкриття нових невеликих приватних підприємств, залучався іноземний капітал шляхом здачі в оренду підприємств і землі.
У торгівлі і сфері обслуговування: був здійснений перехід до вільної купівлі-продажу на ринку, відкритий допуск до приватних закладів, проводилися великі ярмарки і відкривалися торгові біржі.
В Україні реалізація НЕПу почалася в 22 році, яка була пов'язана з певними труднощами. Так, «комбіди», створені в Україні і об'єднало бідні верстви сільського населення, активно виступали проти введення НЕПу. Однак в цілому НЕП зіграв важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація промислових підприємств дозволила швидко відновити промисловість і наситити ринок товарами.
Однак НЕП не зміг тривати довго, так як базувався на двох протиріччях: в економіці переважали ринкові відносини, а в політиці - адміністративно-командна система, що прагнула підкорити економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко керувати. У 29 році почалося згортання НЕПу.
8. Проголошення СРСР
Установка комуністичних режимів на більшій частібившей Російської імперії поставило на порядок денний питання про об'едіненііетіх новоутворених держав, схожих по політичної системи, пов'язаних едінимнароднохозяйственним комплексом і об'єднаних в єдиний військово-політичний союз (Договори 1919-1920 рр.)
На початку 20-х рр розгорілася дискусія про формеоб'еді-нання цих держав. Серед розмаїття думок можна виділити два підходи в решенііетой проблеми.
Так, нарком національностей Й. Сталін висунув ідеюобразованія радянської спільності на засадах автономії. Тобто всесоветскіе республіки повинні були увійти до складу РРФСР на правах автономії. Такойваріант об'єднання отримав назву проекту "автономізації", але егораскрітіковалі українські та грузинські більшовики. В умовах наростаючого конфлікту междумосковскім центром і більшовиками національних республік в полеміку вмешалсяЛенін, який запропонував створити радянську спільність на засадах федерації (вфедерацію об'єднувалися рівноправні республіки, а не підлеглі РРФСР). Етупредложеніе схвалили представники всіх республік.
Отже, завдяки маніпуляціям Сталіна союзний договір, який долженстать міжнародним договором між суверенними державами, був замененконстітуціі, яка є внутрішнім документом.
Входження УСРР до складу СРСР.
До 1922 р УРСР була формально незалежною державою, однак вже під час громадянської війни найважливіші наркомати УРСР були об'еді¬нени з наркоматами РРФСР (1919 р). У 1920 р меж¬ду УРСР і РРФСР було укладено угоду про воєнний і господарський союз, яке увелічі¬вало кількість об'єднаних наркоматів. Таким чином, оформився союз УРСР і РРФСР - «дого¬ворная федерація».
«Договірна федерація» не влаштовувала ні ру¬ководство РРФСР, ні керівництво інших радянських республік. РРФСР ме¬шала формальна незалежність УРСР, яка забезпечувала республіці певну самостійність у внутрішній політиці. Керівництво УРСР було незадоволене тим, що об'єднані наркомати підпорядковувалися Совнарко¬му РРФСР і дбали в першу чергу про розвиток Росії, менше коштів виділяючи іншим союзним республікам. У 1922 р лідери республік, особен¬но Грузії і України, наполегливо домагалися юридичного оформлення прав радянських держав. В. Ленін, розуміючи небезпеку конфлікту між республіками, наполіг на вирішенні проблеми союзних відносин.
В. Ленін запропонував новий план союзного договору - план «федерації»: всі радянські республіки на рівних правах об'єднуються в федератівно.е держава, план В. Леніна був прийнятий. У де¬кабре ленінський план був схвалений на VII Всеукраїнському з'їзді рад.
У той же час, створення СРСР дозволило Україні остаточно офор¬міть свій державний статус, зберегти власні органи влади, чіткі межі.
Висновок. Утворення СРСР об'єктивно сприяло закріпленню прізна¬ков державності України, однак зміни в Конституції СРСР і порушення РКП (б) суверенітету республік перетворювали СРСР в унітар¬ное держава.
17.Терріторія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.
1) Чернівецька та Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії фашисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії.
2) Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) під назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включав польські землі з центром у м Краків,
3) Чернігівська, Сумська, Харківська області і Донбас як прифронтові зони підкорялися німецькому військовому командуванню.
4) Інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у м.Рівне. Він ділився на шість округів. Рейхскомиссаром України був призначений Е. Кох.
5) Карпатська Україна з 1939 р була окупована Угорщиною.
2. Встановлення нацистського «нового порядку».
Більшість з них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянської влади. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники допомогли заарештувати і знищити антигітлерівський підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знайти комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення". Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативних прикладів діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалася правилами і наказами, порушення яких тягло за собою концтабір і Чи розстріл. Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «звільнені» землі переселити німців, а що залишилися в живих місцевих жителів поступово «онімечити». Економічний грабіж країни проявлявся в тому, що в Німеччину вивозилося сировину, обладнання, продовольство, твори мистецтва. Справжньою трагедією для України став вивіз людей, в першу чергу молоді, на роботу до Німеччини. 2.5 млн. Чоловіків і жінок були викрадені в нацистське рабство в 1941-1944 рр. Десятки тисяч з них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених до Німеччини), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після закінчення війни. Крім цього, і на окупованих територіях було організовано примусову працю населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху». Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. У Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському та інших концтаборах військовополонених було замучено, близько 1,5 млн. Чоловік. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення: діяло 180 таборів смерті, існувало 50 гетто. Нацистський геноцид був спрямований проти так званих «расово неповноцінних народів» - українців, росіян, а також євреїв, циган, які підлягали поголовного винищення. Знищувалися представники радянської влади, комуністи.
Захопивши в 1941 році Україна, нацисти встановили в ній жорстокий репресивно-грабіжницький режим. В першу чергу вони знищили територіальну цілісність України. Її території були поділені на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам. Нацисти не визнавали за Україною право на державне існування. Вони розглядали її територію в якості «німецького простору», яким можна розпоряджатися на свій розсуд. Частина української території була включена в рейхкоміссаріат «Україна». Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську області під назвою «Діскрікт Галичині» гітлерівські окупанти приєднали до «генерал-губернаторства», освіченій на території Польщі. До складу Румунії увійшли Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області - «Трансистрія».