Фабульно роман близький традиції байронічній поеми. В основі східних повістей Байрона лежить новелістичний сюжет, що розвивається в умовному романтичному світі. При цьому фабульні події важливі як відображення внутрішнього конфлікту героя, з чого випливає характерне розбіжність фабули і сюжету і відсутність опису проміжних подій - риса, яку В. М. Жирмунський назвав «вершиною» [3]: поема описує лише моменти найбільшого драматичного напруги, вершини дії. У першій пісні герой показаний в момент високого внутрішнього напруження, що ріднить початок поеми з картиною, що відкриває драму.
Ця структурна схема вже в південних поемах розробляється і розвивається не подражательно, а як відсилання до відповідної традиції. З нею на початку своєму подібна і фабула «Євгенія Онєгіна»: герой потрапляє в незвичний для столичного жителя світ села, де стикається з належить цьому світу героїнею і відкидає її. Але сюжет цим не вичерпується: Пушкін створює симетричну структуру-перевертень, і в чужому для неї світському суспільстві виявляється вже Тетяна, а Онєгін, помінявшись з нею ролями, безуспішно домагається її любові. Зустріч же Євгенія з чоловіком Тетяни, виступаючим як би в функції антагоніста, тільки-но намічена в тексті.
За тим же принципом побудований і фінал «Євгенія Онєгіна». Якщо для байронічній поеми характерна трагічна розв'язка як одна з вершин, то в віршованому романі Пушкін, почавши розповідь без передмов і опису попередніх обставин, також несподівано і обриває його, парадоксально оформляючи тим самим симетричну структуру роману.
Скорочена фабула роману тяжіє до вершини східних поем, але в тексті домінує суб'єктивне ліричне начало, завдяки якому оповідь не сприймається як уривчасті. Ряд відмінностей від байронічній традиції продиктований також жанровою природою поем, що розробляють новелістичний сюжет, і роману, фабула якого, незважаючи на редукцію, кілька більш насичена, ніж, скажімо, фабула «Кавказького бранця». Однак для опису роману як комбінованої поеми мало описати складові комбінації, необхідно також встановити механізми, які роблять його єдиним художнім цілим.
1. Тинянов Ю.Н. Пушкін. // Тинянов Ю.М. Пушкін і його сучасники. М. 1968. С. 137.
2. Пушкін А.С. Євгеній Онєгін .// Пушкін А.С. Повне зібрання творів в 10 т. М. - Л. 1949. Т.5,
3. Жирмунский В. М. Байрон і Пушкін. Л. 1978. С. 54.
4. Сидяк Л. С. «Євгеній Онєгін», «Цигани» і «Граф Нулін» (К еволюції пушкінського віршованого оповідання). // Пушкін. Дослідження і матеріали. Л. 1978. Т. VIII, С. 10 - 11.