Кому призначена ця книга? Чи цікавий Солженіцин сучасному читачеві? Чи зрозумілий? Чи стають його книги відкриттям? І чи читають їх взагалі - просто так, а не в програмі університетських курсів?
- Звичайно, - каже Жорж Ніва, - контекст змінився. Коли Солженіцин створював свої твори, це був, користуючись його власним виразом, «голос з-під брил». З тих пір брили впали, але залишився голос, голос письменника і пророка. У «Архіпелазі ГУЛАГ» є образ пророка, який звинувачує свого сучасника за те, що він не нарікає, і самого себе - за те, що був наївним, вірив марксистської пропаганди. Ця книга - сповідь, без якої Солженіцин не мав би морального права сповістити правду.
Так чи звертається Солженіцин до сучасного читача? На це питання професор Нива не дає однозначної відповіді. Можна сказати, що немає: часи інші, ритм життя інший, звичка до швидкого читання, до фрагментарності, а не на тисячу сторінок текстів. Напевно, сьогоднішнім читачам легше дається улюблений усіма «Матренин двір», ніж «Червоне колесо». Хоча наративна фрагментарність останніх двох Узлов «Червоного колеса» дуже модерністічеськие і повинна полонити саме сьогоднішнього читача.
Від сьогоднішніх письменників же Солженіцин відрізняється одержимістю, усвідомленням свого призначення, своєї місії і абсолютною відданістю їй. Недарма ж у кожної його книзі є персонаж-шукач правди, який як би служить віссю і проходить свої «університети», будь це в ГУЛАГу або на війні.
Виконавши першу задачу, вивернув першу брилу, тобто змусивши живуть почути голос тих, хто загинув, Солженіцин перейшов до другої, ще більш важкою. Він поставив собі за мету точно встановити той момент, коли Росія зійшла з вірного шляху, і усвідомити, чому це сталося саме з Росією. Ці пошуки відбилися в романі «Червоне колесо», який став, за словами професора Нива, «геніальною невдачею». Чому невдачею? Тому що Солженіцин, будучи «чесним письменником, краще за всіх розумів, що не зміг знайти ключ» до розуміння Росії. Чому геніальної? Тому що його лист різко змінюється у зв'язку з невдачею історика, і народжується новий письменник, багато в чому авангардист.
В останні роки життя А.І. Солженіцина в російській пресі, та й взагалі в суспільстві активно обговорювалися причини його повернення в Росію, політична коректність і правильність його заключних творів і висловлювань. Інтелігенція розділилася на два табори: тих, що вважав Солженіцина героєм і пророком, і тих, хто звинувачував його в націоналізмі і шовінізмі.
У професора Нива немає сумнівів в тому, що «Солженіцин повернувся в Росію тому, що переміг в поєдинку з владою.» Ще в 1970-і роки він писав, що за життя обов'язково повернеться на Батьківщину. Однак навіть після падіння комуністичного режиму, він повернувся не відразу, а лише дописавши «Червоне колесо» - тобто і тут не дав нікому можливості диктувати йому, що і коли робити.
Політичні ж заяви Солженіцина, на думку професора Нива, спотворити ще легше. «Ті, хто називають його націоналістом, очевидно, не знайомі з двома головними ідеями Олександра Ісайовича в відношення російської політики: це ідеї самообмеження і відмови від неслов'янських територій, так як Солженіцин вважав, що це Росії невигідно».
Однак не дарма кажуть, велике бачиться на відстані, і як би не відносилися до Солженіцина його сучасники, Жорж Ніва переконаний, що «поки існує папір, книги Солженіцина будуть друкуватися.»
Розвиток ситуації в Хрестовоздвиженському соборі Женеви
Нобелівський лауреат Жак Дюбоше: Жива риба пливе проти течії
Кінець прекрасної епохи
Троцький в Швейцарії. Справжній і фальшивий
Ожиріння - не вибір, а хвороба
